Традиції українського фортепіанного виконавства у сучасному європейському культурному просторі

Анотація

У статті досліджено традиції української фортепіанної виконавської школи в контексті сучасних європейських культурних процесів. Проаналізовано історичні засади, стилістичні особливості та естетичні пріоритети, що визначали розвиток української піаністичної традиції від ХІХ століття до сьогодення, зосереджуючи увагу на її інтеграції у європейський музичний простір. Особливу увагу приділено культурним і освітнім інституціям, які вплинули на формування національного піаністичного стилю, а також діяльності видатних українських піаністів, чия творчість сприяла визнанню українських виконавських практик на європейській сцені. У статті підкреслено тяглість педагогічних традицій, синтез національних та європейських інтерпретаційних моделей і роль культурного обміну у формуванні сучасних підходів до фортепіанного виконавства. Методологічно дослідження спирається на історичний, компаративний та культурологічний аналіз, що дозволяє виявити сталі традиції та нові тенденції в українському піанізмі ХХІ століття. З урахуванням останніх художніх процесів розглянуто також творчі траєкторії українських піаністів, визнаних на європейській сцені, активних останнім часом, тобто у 2015–2025 роках, що засвідчує зростання видимості українського піанізму в провідних європейських культурних середовищах. Їхні інтерпретаційні підходи, що поєднують виразну ліричність зі структурною ясністю та інтелектуальною виваженістю, демонструють здатність української школи до адаптації в діалозі з сучасними європейськими виконавськими естетиками. У дослідженні також висвітлено участь західноєвропейських піаністів у майстеркласах і колаборативних програмах за участю українських педагогів, що підкреслює зростання впливу українських інтерпретаційних принципів поза межами країни. Окрему увагу приділено розширенню присутності українського фортепіанного репертуару в європейському концертному житті, конкурсах і наукових студіях, що відображає як зростання мистецького інтересу, так і цілеспрямовану діяльність виконавців. Здійснений аналіз виявляє динамічний процес, у межах якого український піанізм робить вагомий внесок у розширення європейського музичного канону та водночас оновлює власні естетичні пріоритети. Загалом доведено, що сучасний європейський культурний простір не лише створює платформу для інтернаціоналізації українського фортепіанного мистецтва, але й стимулює його трансформацію, посилюючи міжкультурний діалог та розширюючи присутність української музичної спадщини в Європі.