Музей у контексті інституційної трансформації

Анотація

Розглянуто проблему перспектив, функціонування та розвитку музею в умовах інституційної зміни. Констатовано, що традиційна функція музею — розрізнення та збереження культурного досвіду — «розмивається», і це становить проблему в нових соціокультурних обставинах. Окреслено подальший розвиток цієї культурної форми на новому етапі — відповідно до викликів, на які не можна відповісти в рамках попередньої парадигми розуміння та інституційної організації музею. Показано, що сучасні проблеми організації музею можуть бути концептуалізовані на основі парадигми культурної багатоукладності, яка дозволяє розрізняти типи досвіду, які формують різні відвідувачі залежно від культуротипологічної орієнтації. Виокремлено три типи музейних відносин, що потребують розвитку та унормування відповідних практик у процесі інституційної зміни: «традиційні», «модерні» та «комунікативні». Окреслено і змістовні напрями інституційного наповнення музею — надихання, переконання і зваблення — та запропоновано дослідження перспективи відповідних механізмів, середовищ і типів музейних установ. На основі проєкції авторських соціологічних теоретичних образів суспільства викладено низку бачень перспектив, місця і рис музею як соціального інституту в умовах інституційної зміни: музей — комунікативний майданчик масової емоційної взаємодії; музей — центр соціальної інтеграції глобальних, глокальних та локальних сегментів життєвого середовища; музей — точка опору цифровій дегуманізації; музей — інститут збереження ідентичності та відтворення замкнених суспільних груп. Водночас висловлено припущення щодо потенційної деградації музейних відносин модерного типу та зменшення ролі музею як соціального інституту.