Симфонія на шляху до драми в історичній ретроспективі

Анотація

Жанр симфонії виріс з оперної увертюри і приблизно з 1730 року відокремився в самостійний вид оркестрової музики. Спочатку оркестр симфонічної музики складався зі струнних і нечисленних духових (мідних і дерев’яних) інструментів. Розвиток симфонізму відбувався під впливом різних чинників — насамперед опери, з її мелодіями, образним ладом, структурою побудов. Підготовчими етапами до формування симфонії стали такі інструментальні жанри, як оркестрова сюїта, тріо-соната, Concerto grosso, ансамблева музика прикладного призначення. У міру дозрівання симфонізм відмежовувався від інших жанрів, і насамперед від опери, набуваючи самостійного змісту, засобів розвитку, форми композиції. Поступово симфонізм став одним із наймасштабніших жанрів оркестрової музики, в якому відображається глибина та організованість музичного мислення, інтегруються типологічні і стильові процеси, який здатен відображати різні прояви людського духу — від сентиментальної лірики до грандіозної драми. У XX столітті симфонія пройшла випробування «на міцність», як і багато інших музичних жанрів. Еволюція музичного мислення з тенденцією децентралізації в царині стилю, а також відмова від стереотипізації структурних засад привели симфонію до вкрай нестійкого становища, з одного боку, та відкрили неапробовані дотепер можливості кардинального переосмислення семантичних акцентів жанру, — з іншого. Отже, хоч би які зміни відбувалися у внутрішньому й зовнішньому житті цього жанру, симфонія від початку свого виникнення претендувала на роль художньої картини світу. Жанр симфонії став відображенням найгостріших проблем свого часу.