Науковий журнал ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Популярна культура: систематизація культурологічних теорій

2025-06-24T15:29:55+03:00

Кінець XX — початок XXI століття характеризується тим, що масова культура стала панівним засобом впливу на людську цивілізацію через цінності, погляди, настанови та форми самовираження, які вона продукує і проголошує. Популярна культура — це культура повсякдення. Сучасна людина формується під впливом образів популярної культури, які супроводжують її всюди. Більшість сучасних європейських науковців підкреслюють різноманітність популярної культури та її вплив (як негативний, так і позитивний), який не можна недооцінювати. У статті зроблено спробу систематизації культурологічних досліджень, присвячених феномену популярної культури. З одного боку, відзначено суперечливість сучасних теорій щодо популярної культури, з іншого, підкреслено, що ця суперечливість спонукає науковців ретельно аналізувати цей феномен та його вплив на різні аспекти життя людини.

«Собор Києво-Печерських святих» як відображення загальнохристиянського ідеалу у художній культурі Києва

2025-06-24T15:42:31+03:00

За допомогою компаративного аналізу композиції «Собор Києво-Печерських святих» у пам’ятках київського образотворчого мистецтва — стінопису, живопису, гравюрі, металі — розкрито взаємозв’язок мистецтва і релігії як компонентів художньої та духовної культури. Проведено мистецтвознавче та культурологічне вивчення сюжетних аналогій із колекції Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» та Національного художнього музею України; розкрито їхні художні особливості й основні іконографічні ознаки, простежено зв’язок зображень із вербальними джерелами, визначено знаковість цього сюжету для київської художньої культури. Доведено, що усне слово та записані свідчення святості стали основою офіційного визнання Церквою феномену Києво-Печерських святих. Показано, що новоутворена і сформована в лоні києво-лаврського богослов’я церковна традиція шанування соборної пам’яті Отців Києво-Печерських відобразилась в образотворчому мистецтві — іконографії композиції «Собор Києво-Печерських святих», де композиція сюжету відображає і фіксує процес шанування соборної пам’яті Святих. Наголошено принцип, за яким формувався критерій належності до Собору Печерських святих — це принцип бібліографічно-поховальний, який передбачав перебування мощів в обителі, насамперед у печерах, а також біографічний зв’язок подвижників із Печерським монастирем. Зазначено, що композиція «Собор Києво-Печерських святих» — це цілісна картина історії печерської святості, де образи печерських отців представляють загальнохристиянський ідеал. Додатковими смисловими пластами творів із сюжетом «Собор Києво-Печерських святих» є теми особливого шанування києво-лаврських святинь — Великої Лаврської церкви та ікони «Успіння Пресвятої Богородиці». Доведено, що атрибутивними ознаками київських композицій є зображення західного фасаду Успенського собору, вінець, що лежить на землі перед преп. Фьодором князем Острозьким та преп. Лонгін Воротар Печерський, зображений у ракурсі, а також текст кондака «Собору преподобних отців Києво-Печерських». Зазначено, що однією з останніх Соборних композицій в лаврському мистецтві стали монументальні розписи лаврського художника В. Соніна; його композиція є просторово-образотворчим комплексом і свідчить про органічний зв’язок храмобудування та образотворчого мистецтва Церкви з богослов’ям.

Жанри критики на сторінках інформаційно-аналітичного видання «Театральна декада» (Харків, 1931–1934)

2025-06-24T15:46:36+03:00

Висвітлено питання періодизації та функціонування інформаційно-аналітичного бюлетеня «Театральна декада» Харківського театрального тресту в тодішній столиці УРСР (1931–1934). Встановлено, на які аналогічні видання республік СРСР орієнтувалися редактори «Театральної декади»; з’ясовано особливості першого українського аналогу. Виявлено прикметні риси театрального письма на першому етапі існування «Театральної декади» у Харкові. Встановлено, що протягом 1931–1934 років видання виходило нерегулярно, загалом п’ять чисел. Поштовхом до започаткування або кожного відновлення видання «Театральна декада» щоразу ставали зміни розстановки сил у театральному мистецтві столиці республіки (дискусія довкола відкриття Театру Революції, усунення від керівництва Державним театром «Березіль» Леся Курбаса та започаткування на противагу йому Харківського театру російської драми). Виявлено, що редакція бюлетеню приділяла увагу роботі драматичних, музичних театрів і театру нацменшин (Державний єврейський театр), в той час як діяльності колективів Всеукраїнського показового театру ляльок, Театру для дітей, ТРОМу, Театру «Веселий пролетар» і пересувних робітничо-селянських театрів у цьому виданні не аналізували. Досліджено зміни у складі авторів видання та принципах добору матеріалів за різних відповідальних редакторів. Простежено зміни у візуальній концепції театрального бюлетеню. Серед жанрів видання: передова стаття, оглядова стаття про плани на театральний сезон, огляд підсумків минулого театрального сезону, рецензія, театральна вікторина, некролог, фейлетон, офіційний документ. Виявлено, що редакція «Театральної декади» практикувала цитування матеріалів зінших видань. У бюлетені вміщували і комерційну рекламу — анонси прем’єр та репертуар театрів. Загалом обґрунтовано своєрідність редакційної політики видання «Театральна декада» серед інших театральних журналів першої половини 1930‐х років.

Симфонія на шляху до драми в історичній ретроспективі

2025-06-24T15:50:51+03:00

Жанр симфонії виріс з оперної увертюри і приблизно з 1730 року відокремився в самостійний вид оркестрової музики. Спочатку оркестр симфонічної музики складався зі струнних і нечисленних духових (мідних і дерев’яних) інструментів. Розвиток симфонізму відбувався під впливом різних чинників — насамперед опери, з її мелодіями, образним ладом, структурою побудов. Підготовчими етапами до формування симфонії стали такі інструментальні жанри, як оркестрова сюїта, тріо-соната, Concerto grosso, ансамблева музика прикладного призначення. У міру дозрівання симфонізм відмежовувався від інших жанрів, і насамперед від опери, набуваючи самостійного змісту, засобів розвитку, форми композиції. Поступово симфонізм став одним із наймасштабніших жанрів оркестрової музики, в якому відображається глибина та організованість музичного мислення, інтегруються типологічні і стильові процеси, який здатен відображати різні прояви людського духу — від сентиментальної лірики до грандіозної драми. У XX столітті симфонія пройшла випробування «на міцність», як і багато інших музичних жанрів. Еволюція музичного мислення з тенденцією децентралізації в царині стилю, а також відмова від стереотипізації структурних засад привели симфонію до вкрай нестійкого становища, з одного боку, та відкрили неапробовані дотепер можливості кардинального переосмислення семантичних акцентів жанру, — з іншого. Отже, хоч би які зміни відбувалися у внутрішньому й зовнішньому житті цього жанру, симфонія від початку свого виникнення претендувала на роль художньої картини світу. Жанр симфонії став відображенням найгостріших проблем свого часу.

Фортепіанний цикл у творчості Роберта Шумана: художньо-стильовий світ задуму та особливості виконавського втілення

2025-06-24T15:55:14+03:00

Досліджено фортепіанні цикли Роберта Шумана у контексті їхнього художньо-стильового задуму та особливостей виконавського втілення та виняткової ролі у становленні музичного романтизму XIX століття. Фортепіанні цикли німецького композитора розглянуто як унікальний жанрово-стильовий субстрат поєднання музичної й літературної поетики, завдяки чому створено особливий художній простір, позначений суб’єктивністю, ліризмом та драматургічною складністю. В основу дослідження покладено такі цикли, як «Карнавал», «Крейслеріана», «Танці Давидсбюндлерів», «Фантастичні п’єси» та інші знакові фортепіанні твори Р. Шумана. Проаналізовано принципи композиційної організації, зокрема мозаїчність структури, використання музичних шифрів (наприклад, ASCH, ABEGG), метроритмічну свободу, варіаційність, інтонаційну єдність та лейтмотивність. Розкрито вплив літературних джерел на програмність та образну калейдоскопічність шуманівських циклів. Особливу увагу приділено розкриттю психологічної глибини образів та їхньому втіленню в музичній тканині авторського задуму. Досліджено особливості виконавського прочитання циклів Р. Шумана з урахуванням історично обґрунтованого та персоніфікованого підходів, що охоплюють питання інтерпретаційної свободи, вибір інтерпретатора між повним виконанням циклу та окремих п’єс, а також технічні виклики (ритмічна гнучкість, педалізація, динамічна градація тощо). Проаналізовано під- ходи таких видатних піаністів, як Клара Шуман, Володимир Горовиць, Марта Аргеріх, а також сучасної зірки Юджа Ванґ, вказано на еволюцію інтерпретацій фортепіанної спадщини німецького композитора — від академічної точності до персоніфікованої свободи у трактуванні авторського задуму. У контексті сучасного виконання наголошено на необхідності дотримання стилістичної цілісності, гнучкості фразування, ритмічної свободи та глибокого психологічного осмислення образів. Таким чином, фортепіанні цикли композитора виступають як інтелектуально-образний субстрат, відкритий до перепрочитань у сучасному музичному просторі.

Модерністський код часу у циклі «Пастелі» Івана Карабиця на слова Павла Тичини

2025-07-07T14:08:03+03:00

Розглянуто модерністські принципи організації композиції та застосування новітніх технік у музичній мові циклу «Пастелі» І. Карабиця на слова П. Тичини (1970). З’ясовано, що авангардний підхід до реалізації композиторського задуму великою мірою обумовлений новаторським трактуванням слова у поезіях П. Тичини. Виявлено конфліктний план драматургії циклу, зосереджений на динамічній взаємодії імпресіоністично-барвистого інструментального і експресіоністично-напруженого вокального начал. Проаналізовано музичну мову з точки зору семантичної значимості окремих одиниць — лейтмотивів, лейтелементів, які впливають на розгортання ідейного плану концепції. Визначено додаткові змістові конотації, пов’язані з особистісними відчуттями молодого композитора, його внутрішніми переживаннями. Прослідковано розгортання основної конструктивної ідеї циклу, яка полягає у поступовому, але невпинному витісненні аполонійського, ладово упорядкованого інтонаційного начала елементами діонісійськи хаотичного інфернального тематизму, позбавленого мелодичного розвитку.

Від архівного артефакту до екранізованого образу: Мистецтво реконструкції та творче осмислення історичної автентики у сучасному кіновимірі

2025-06-24T16:51:15+03:00

Розкрито питання актуальності застосування загальнонаукових методів дослідження у контексті розгляду взаємозв’язку архівних фондів і приватних колекцій у сучасних художніх практиках на прикладі фільмів кінорежисера Олеся Саніна. Аналізуючи матеріал, було звернено увагу на важливість не лише детального опису артефактів, які характеризують певний період часу, а і на максимальну точність у репрезентації історії під час процесу кіновиробництва. Аудіовізуальний твір має бути культурним проєктом, в якому відображено документальну та хронікальну достовірність, а також ретельно проведено попередній збір необхідної інформації, аби мати змогу не лише розповісти факти конкретної епохи для глядача, а й розширити поле зору людини у зіставленні подій минулого та сьогодення завдяки екранному мистецтву. Робота ґрунтується на емпіричних (експеримент, спостереження, опис), теоретичних, конкретно-соціологічних методах. Зокрема, було показано, що мистецтво реконструкції та творче осмислення історичної автентики в сучасному кіновимірі є важливим поєднанням для наукового дослідження, адже дає змогу детально простежити рух часу та можливість презентувати суспільству відповідну систему життєустрою зображуваної доби для розуміння та побудови власної особистості.

«Музика кольору» в українському мистецтві 1960-х

2025-06-24T16:56:26+03:00

Розкрито одне з найцікавіших явищ вітчизняного мистецтва 1960‐х років, яке накреслило не лише нові напрями міждисциплінарної взаємодії, а й стало основою нового виду мистецтва — «музики кольору» («музики світла», «видимої музики»). Інтерес до нього був пов’язаний із новим, розпочатим у роки «відлиги» (кінець 1950‐х — початок 1960‐х) етапом науково-технічного прогресу в СРСР та загальною лібералізацією культурно-суспільного життя, що активізувало творчі процеси у різних сферах діяльності. Тема «музики кольору» захопила тоді ентузіастів різних професій — інженерів, музикантів, художників, які й визначили різноманіття шляхів її інтерпретації, де зосередження на інженерно-конструктивних проблемах (розробці пристроїв для виконання кольорово-музичних творів), дослідження теоретичних засад, дискусії про пріоритет складових — музичної та візуальної, поєднувалися із прагненнями знайти їй місце в поточних практиках, залучити кольоромузичні твори до художнього життя. В Україні проблематику «музики кольору — музики світла» розробляли у 1960‐ті у Києві, Харкові та Одесі, як окремі митці — Ф. Юр’єв, В. Польовий, В. Зорін (розпочинав свою діяльність у Харкові та Полтаві), так і осередки — «Студія світложивопису» Ю. Правдюка у Харкові, «Клуб “Колір, музика, слово” ім. М.К. Чюрльоніса» в Одесі. «Кольорова музика» стала інтегруючою цариною наукової, технічної та художньої творчості, відкриваючи нові напрями креативної думки. Аналіз творчих пошуків та моделей бачення у кольоросвітломузиці в українському мистецтві не лише вводить в історію вітчизняного мистецтва її важливу сторінку, а й додає нових рис до реконструкції культури пізньорадянської доби.

Український мурал: імплементація світового художнього досвіду та національна специфіка втілення

2025-06-24T17:01:25+03:00

Український мурал як жанр сучасного мистецтва розвивається на перетині світових художніх тенденцій і національних культурних традицій, відіграючи важливу роль у формуванні соціального, естетичного та політичного дискурсу. Упродовж останнього десятиліття цей жанр набув особливої популярності, адже мурали стали не лише елементом урбаністичного середовища, а й потужним інструментом комунікації між митцем, суспільством і міжнародною спільнотою. Особливо виразно роль муралу як засобу суспільного діалогу проявилася після початку російсько-української війни, коли настінний живопис перетворився на механізм культурного спротиву, засіб утвердження національної ідентичності, а також канал міжкультурної взаємодії. У статті розглянуто імплементацію світового художнього досвіду у розвиток українського муралізму та його взаємодію із глобальними мистецькими процесами. Проаналізовано, як міжнародні художні практики впливають на формування українських монументальних розписів та які аспекти культурного контексту визначають унікальність цього жанру в Україні. Окреслено основні виклики, з якими стикаються митці: відсутність законодавчої підтримки, проблеми збереження та правового статусу муралів, а також їхню соціальну рецепцію. Значну увагу приділено дослідженню соціокультурної ролі муралів у міському просторі, їхньому впливу на колективну пам’ять і символіку міста, а також механізмам міжнародної співпраці у межах проєктів публічного мистецтва. Дослідження підкреслює, що мурал є не лише естетичним компонентом міського середовища, а й своєрідним медіатором суспільного діалогу. Відображаючи історичні, соціальні та політичні процеси, він формує культурну ідентичність, стає майданчиком для суспільних рефлексій і привертає увагу до нагальних питань сучасності. Важливою складовою розвитку жанру є його цифрова документалізація та поширення через інтернет-платформи, що сприяє збереженню і популяризації мистецької спадщини. Висвітлено перспективи подальшого розвитку українського муралу в умовах глобалізації, його місце в міжнародному арт-просторі та можливості використання цього жанру як інструменту культурної дипломатії. Результати дослідження можуть бути корисними для мистецтвознавців, урбаністів, дослідників культури та художників, які працюють із формуванням візуальної ідентичності міста.

Опера на сцені Національної філармонії України: адаптація режисерського задуму до сценічного простору

2025-06-24T17:04:59+03:00

Досліджено проблему оперного жанру в репертуарі Національної філармонії України та режисерські постановки концертно-сценічних версій опер на сцені інституції. Подано добірку цих проєктів та аналіз особливостей втілення режисерського задуму на концертній філармонійній сцені. Зазначено, що з кінця XX століття розвиток оперного жанру на сцені НФУ став одним із головних векторів репертуарної політики інституції. Цей процес потребує від режисерів адаптації задуму постановки до вимог сценічного простору концертної зали та очікувань публіки — поціновувачів філармонійного жанру.

Акцентовано та наголошено думку про важливість вибору до філармонійної постановки таких творів, виконавський склад яких відповідає можливостям та ресурсам інституції. Здійснено постановочний аналіз концертно-сценічних версій опери «Родинний альбом» Єжі Корновича та моноопер Віталія Губаренка на сцені Колонної зали НФУ. Зосереджено увагу на особливості виразних засобів режисерської роботи, особливостях адаптації задуму режисера до сценічного простору філармонії.

Мистецтво вибудовувати і розривати звʼязки. Епізод перший: «Музейна історія» Петра Руліна

2025-06-24T16:05:36+03:00

На тлі все ширшого запозичення театрознавством підходів інших гуманітарних дисциплін (що сприймаються подеколи як вища математика й останній писк театрознавчої науки) базові принципи дослідження історії театру, немов помилки у простих арифметичних діях, постійно нагадують про себе. В Україні серед тих, хто прагнув перевести і сам театр, і театрознавчі дослідження на наукові рейки і заклав основи театральної арифметики, чи не найбільшу роль відіграли Лесь Курбас і Петро Рулін, які, не озираючись на свої і чужі авторитети, прагнули створити не лише нові інституції, а й нові типи інституцій. Здавалося б, спільного між інтересами історика театру, театрознавця, з одного боку, і практика театру, з іншого боку, не надто багато. Насправді, їхні інтереси збігалися: вони спільно опікувалися театральним музеєм, створенням словника театральних термінів і моделі режисерського плану вистави, а головне — дбали про те, щоби, на відміну від емпіричного знання та «емпіричного театру» (Лесь Курбас), було сформовано театральну науку, яку вони окреслювали різними термінами: наука про мистецтво, наука про театр, наука театральна, наука історико-театральна, наука режисерська, наука режисури, наукова історія театру, наукове театрознавство, сценознавство тощо. Принципи доказового театрознавства було представлено Петром Руліним в його концепції театрального музею, один із епізодів якої розглянуто у пропонованій розвідці.

Студія Сергія Світославського — перше гуртування «нового мистецтва»

2025-06-24T16:13:02+03:00

Розглянуто організацію у 1906 році студентами, виключеними з Київського художнього училища, мистецької студії, яка увійшла в історію українського мистецтва як студія Сергія Світославського. Зроблено короткий огляд приватних мистецьких студій в Києві на початок 1900‐х років та визначено їхню спеціалізацію та аудиторію. Висвітлено різні аспекти виникнення студії та проаналізовано основні художні принципи викладання, які стали альтернативою академічним педагогічним програмам, що панували в Київському художньому училищі. Зазначено, що саме в цей період Олександр Богомазов та Олексій Грищенко починають експериментувати із роздільним кольоровим мазком у своїх творах, а Олександр Архипенко шукає нові експресивні форми в скульптурі. Особливу увагу в дослідженні приділено організованій учнями студії виставці, в якій взяли участь майбутні лідери світового, європейського та українського авангарду: Олександр Архипенко, Олександр Богомазов. Визначено важливу роль, яку відіграла студія Світославського у подоланні академізму та набуття молодими українськими модерністами нових принципів творчості в мистецтві.

Музейна справа у просторі дизайну Великої Британії

2025-06-24T16:19:22+03:00

Проведено загальний огляд матеріалів, пов’язаних із музейною справою у дизайнерській сфері Великої Британії. Показано, що британські музеї дизайну мають кваліфікованих працівників, які отримали фахову освіту за цим напрямом на постдипломному рівні. Представлено відомості про організаційні форми надання цієї освіти у британських вищих навчальних закладах. Наведено інформацію про музейні колекції. Вони поділяються на два типи — такі, що своїми експонатами репрезентують історію дизайну, та такі, що утворені із суто сучасних дизайнерських творів. Висвітлено основні характеристики підходів до дослідницької роботи із вказаними колекціями. Зазначено, що осмислення поданих у статті матеріалів та результатів подальших досліджень за цим напрямом сприятиме подоланню прогалини в одному з важливих напрямів інтелектуалізації дизайнерського життя в Україні.

Мистецька спадщина Михайлівського Золотоверхого собору та сучасність

2025-06-24T16:26:29+03:00

У лютому 1934 року Політбюро ЦККП(б)У прийняло постанову про будівництво уКиєві урядових установ у зв’язку з перенесенням столиці УСРР з Харкова доКиєва. Для звільнення площі під будівництво постановили знести Михайлівський Золотоверхий монастир з його собором (1108–1113). Перед знесенням Михайлівського Золотоверхого собору його мозаїки і фрески зняли зі стін, й одразуж Державна Третьяковська галерея в Москві задекларувала бажання одержати частку цих пам’яток, однак ізКиєва отримала відмову. 1937 року уКиєві відкрили експозицію Державного українського музею, з відділом мистецтва Київської Русі, в якому були виставлені михайлівські мозаїки і фрески. Тогож року першого директора Українського музею репресували, а в наступному році частину михайлівських пам’яток з Українського музею відправили до Москви на тимчасову виставку, але після їїзакриття усі їх передали Третьяковській галереї. Під час Другої світової війни майже всі михайлівські фрески і невеликі мозаїчні фрагменти, які лишилися вКиєві, вивезли до Німеччини. Після війни доКиєва повернули лише частину вивезених фресок, іншу частину розподілили міжмузеями Новгорода іЛенінграда. Наприкінці 1990‐хзініціативи України було створено двосторонню комісію українських і російських експертів із реституції в Україну мистецької спадщини Михайлівського Золотоверхого собору, яка перебувала в музеях Російської Федерації. У 2001–2004 роках комісія повернула в Україну групу фресок із Державного Ермітажу вСанкт-Петербурзі. Після цього комісія роботу припинила.

Експертиза й проблеми атрибуції картини «Коронування терновим вінцем» (колекція Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького)

2025-06-24T16:31:00+03:00

У межах поточного дослідження надано комплексний науковий звіт за результатами техніко-технологічної експертизи картини «Коронування терновим вінцем» із колекції Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, що включала неінвазивні методи дослідженння, такі як рентгенографія, інфрачервона рефлектографія, макрозйомка, та інвазивні методи дослідження, а саме: мікрохімічний аналіз та стратиграфія. Здійснено інтерпретацію отриманих результатів, а також інтеграцію їх у ширший атрибуційний контекст, враховуючи застосування порівняльного аналізу отриманих даних зі зразками експертиз подібних творів. Це дозволило висунути та обґрунтувати нові гіпотези щодо походження «Коронування терновим вінцем», його авторства й датування. Також завдяки експертизі було виявлено важливі особливості досліджуваного твору мистецтва, які, на нашу думку, мають непересічну цінність для науки, і можуть бути враховані в експертних та мистецтвознавчих дослідженнях українських та іноземних науковців. Окрім того, окреслено деякі аспекти реставраційних втручань та пов’язану з ними проблематику ускладнення експертних досліджень із застосуванням техніко-технологічних методів, та, відповідно, атрибуції досліджуваного твору.

Концепт антропоцентризму та його втілення в фільмах Кіри Муратової

2025-06-24T15:04:04+03:00

Запропонована тема є актуальною у контексті досліджень такого вагомого, непересічного та загадкового явища, як екранний світ Кіри Муратової. Розглянуто творчість режисера з позицій антропоцентричного підходу, що передбачає виявлення загальних тенденцій в еволюції поглядів Муратової, чиї фільми неможливо вивчати без врахування історичних періодів, у які вона жила та працювала. Перші самостійні муратівські фільми, створені в радянську епоху, зазнавали остракізму, обмежень та заборон. Період Перебудови став часом своєрідної «сатисфакції» для Муратової, відкривши її картинам доступ до глядача. Кар’єра майстра досягала розквіту у роки незалежності України, коли Кіра Муратова отримала можливість знімати майже без обмежень свободи самовияву.

Визначено умовну періодизацію творчого спадку майстра та висвітлено особливості авторської кіноантропології в фільмах різних періодів. Насамперед артикульовано динаміку змін в інтерпретації Кірою Муратовою принципів антропоцентризму — від ранніх фільмів режисера, що позначені рисами (нео)модернізму, до екранних досліджень типології людського у творах «пізнього», постмодерністичного етапу. Наголошено на особливостях підходу до мовлення персонажів, зокрема, наявність словесних тавтологій осмислено через принцип антропоцентризму, відповідно до якого мова перебуває у міцному зв’язку з людиною, її діяльністю та культурою. Виявлено логіку внутрішніх зв’язків між фільмами режисера, попри програмну еклектику кожного твору.

Інтерпретація теми Давньої Русі у графіці Георгія Якутовича: психологія творчого процесу

2025-06-24T15:09:06+03:00

Проаналізовано пульсування теми Давньої Русі у творчості визнаного класика культури України другої половини XX століття Г. Якутовича, який відіграв ключову роль у формуванні національної графічної школи та мав великий вплив на розвиток кіномистецтва, співпрацюючи з С. Параджановим та Л. Осикою. Лауреат Державної премії УРСР іменіТ.Г. Шевченка (1983), лауреат Державної премії України іменіТараса Шевченка (1991), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1988), народний художник України (1990), академік Національної академії мистецтв України (1997), Георгій Якутович при поважному визнанні його заслуг завжди залишався перш за все художником, вірним собі у творчості, прихильником модернізму у новаціях художньої мови, послідовником національних традицій українського народного та професійного мистецтва. Розглянуто феномен відданості відомого майстра темі, яку офіційна ідеологія радянської доби не підтримувала. Усвідомленою та демонстративною позицією Г.В. Якутовича було наголошення на спадкоємності сучасної культури України від мистецтва Давньої Русі, що реалізувалося у графічних творах художника, його роботі в кіно. Акцентовано увагу на психології творчого процесу майстра, вперше до публікації включено роздуми художника, занотовані авторкою статті під час спілкування зхудожником у середині 1980‐х років.

Передчуття твору. Евристичність гештальту

2025-06-24T15:14:52+03:00

Означено складну психологічну ситуацію свідомості художника (творчої людини взагалі) перед початком роботи над певною темою (твором) та пошуком відповідної форми (композиції, архітектоніки, окремих елементів) для візуального втілення задуму. Описано фазу попереднього уявного моделювання майбутнього твору: йдеться про діалогічність (внутрішній діалог) автора із власним «Я» (з двійником), а також про діалог між свідомістю та підсвідомістю автора. Розщеплене «Я» також веде уявний діалог з майбутнім (ідеальним) глядачем. Акцентовано роль підсвідомого у цьому складному психологічному процесі, який завжди герметичний та прихований від «Іншого», але саме в якому реалізується бачення художника «внутрішнім зором» його майбутнього твору. Цей складний, закритий від стороннього ока процес підводить митця до створення першого ескізу композиції, а згодом і до комбінаційної гри зі структурними елементами (лініями, тональними та кольоровими плямами тощо) Цей творчий процес перекомпонування формальних елементів відбувається відповідно до суб’єктивного мислення кожного артиста. У процесі народження образу задіяно багато складових: дитячі враження, загальна та професійна освіченість, генетичні особливості, естетична вибірковість (смак художника), культурна рефлексія, соціальні фактори — все, що складає індивідуальність митця. Весь цей глибинний процес, що відбувається у свідомості та підсвідомості художника, сторонній людині дослідити неможливо. Але в інтерв’ю, взятому у художника, можна дізнатися про основний збудник творчого процесу — гештальт. Саме він як потужний провокатор запускає творчий процес. Художник починає творити під сильним враженням від чогось чи когось. Гештальтом може бути будь-що. Це враження, яке викликає сильну творчу емоцію, і буде гештальтом. У статті означено гештальти, які були суттєвими (типологічними) як для майстрів класичного мистецтва — Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Піронезі, Рембранта, ван Гога, Сезанна, так і для сучасних українських художників: Медвідя, Криволапа, Джураєвої. Наведено власний досвід роботи згештальтом. Описано стійкі гештальти Сальвадора Далі, Джорджо де Кіріко, Сергія Параджанова. Зауважено позасюжетний гештальт для нефігуративістів у вигляді кольору. Також згада- но про концепцію Ж. Дельоза стосовно зв’язків логічного з позалогічним, що має прямий стосунок до проблеми гештальту як творчого збудника. Гештальт як «неіснуюча сутність» (або прихована сутність) завжди залишається поза інформацією для глядача, але мусить бути прочитаним та усвідомленим мистецтвознавцем, як дослідником.

Буяння вічної весни: Михайло Вериківський і незавершена музична революція 1920-х років

2025-06-24T15:21:06+03:00

Михайло Вериківський (1896–1962) належить до блискучої когорти українських музикантів універсального обдарування, чий творчий злет розпочався у 1920‐х роках і чия мистецька спадщина є невід’ємною частиною українського модернізму. Найточнішою метафорою для творчості Михайла Вериківського 1920‐х років видається буяння вічної весни. Цей троп характеризує його найважливіші та найреволюційніші композиції. Серед них— симфонічна сюїта «Веснянки» (1924) та балет «Весняна казка» (прем’єра 1931 року вХаркові під назвою «Пан Каньовський»). У1929 році композитор оркестрував хор «Авже весна» з дитячої опери Миколи Лисенка «Зима іВесна». Назва «Веснянка» відсилає до п’єси для скрипки тафортепіано Вериківського, яку він написав у співавторстві зі скрипалем Давидом Бертьє. Унаступні десятиліття композитор працював над сценарієм опери «Весняний потік» та написав «Весняну сюїту» для мішаного хору a cappella на вірші Івана Франка. В«Українській сюїті» для скрипки та симфонічного оркестру друга частина має назву «Веснянка». Фортепіанний цикл «Волинські акварелі» завершується частиною «Весняні ігрища біля Дівочого озера». Мотив весни пронизує чимало його романсів, хорових творів та творів для дітей. Вериківський високо цінував плідні 1920‐ті роки і не хотів втрачати зв’язок зїхнім духом попри ідеологічні чистки 1930‐хі 1940‐х років, після яких йому заборонили викладати композицію вКиївській державній консерваторії, але дозволили очолити кафедру хорового диригування. Наприкінці життя, під час хрущовської відлиги, він працював над новими редакціями своїх ранніх творів і намагався завершити деякі чернетки. Архів Вериківського засвідчує, що у композитора було значно більше ідей і розпочатих проєктів, ніж тих, які він встигнув завершити. Це може здатися його особистою драмою, проте постійна ревізія ідей ізадумів стала його способом бути продуктивним у творчій праці. Адекватне бачення творчої особистості Вериківського як видатного митця епохи модернізму зїї ідеалом вічного оновлення можливе лише як результат скрупульозного дослідження його рукописів, зокрема й незавершених, і це вкотре нагадує про необхідність звернення до архівних імузейних першоджерел для оновлення застарілих уявлень про українських митців минулого іформування сучасного критичного бачення їхнього творчого доробку.

Творчість Тамари Гордової як синтез традиційного декоративного розпису та авторських пластичних новацій

2025-06-24T15:25:16+03:00

Метою статті є уведення до наукового обігу нової персоналії — черкаської художниці Тамари Гордової через розкриття особливостей її творчості, шляху від цвітнянської артілі до особливої авторської поетики. Важливим завданням роботи є збір та систематизація інформації про творчість Тамари Гордової з різних медіа, зокрема радянського періоду. Методологія дослідження поєднує загальнотеоретичні методи (аналізу і синтезу, порівняння та теоретичного узагальнення) та спеціальні — біографічний та іконографічний методи, культурологічний та аксіологічний підходи, мистецтвознавчий аналіз. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше системно досліджено особливості творчості Тамари Гордової — взаємодію декоративних, графічних, живописних, дизайнерських засобів виразності як синтезу традиційного декоративного розпису та пластичних новацій. Подано максимально повний покажчик публікацій про творчість художниці. Зроблено висновок, що мистецтвознавча аналітика авторського стилю Тамари Гордової передбачає вивчення передумов появи унікальних образів-концептів, вкорінених у родинну традицію. Важливості набуває формування спільного поля візуальних образів та історико-культурних контекстів їхнього виникнення (діяльність цвітнянської артілі), взаємодії традицій національного декоративного розпису та індивідуального естетичного досвіду. Розкрито, що творчість Тамари Гордової ґрунтується на архетипах і символах національної культури, проявляється як знаково-символічний універсум графічно-дизайнерських та живописних пластичних вирішень. Виявлено, що для авторки стає характерною унікальна форма самовираження через спільне мислення художника і поета, екзистенціали світовідчуття сучасної української жінки.

Саркастична деколонізація: переосмислення російської культурної спадщини в українському мистецтві під час війни

2025-06-24T16:36:57+03:00

Розглянуто «скасування» російської імперської та радянської спадщини засобами образотворчого мистецтва як актуальну тенденцію деколонізації української культури. Акцентовано увагу на використанні сарказму та інших форм сміхової культури як інструментів критики й десакралізації російської культури, що довгий час домінувала в українському культурному просторі. На прикладі творчості сучасних художників Ігоря Гусєва, Стаса Жалобнюка, Віталія Кравця, Іллі та Олександри Чичканів показано засоби переосмислення колоніальної спадщини у художніх творах, що поєднують естетичну провокацію і політичну рефлексію. Окрему увагу приділено історії формування в українському культурному просторі таких естетичних уподобань, які сприяли репутації російського мистецтва як еталонного. Аргументовано, що «скасування» «високих взірців» російської культури (літератури, живопису, казок) є актом культурного очищення, нагальна потреба в якому виникла через збройну агресію Росії 2022 року. Дослідження має міждисциплінарний характер, поєднує методи соціології, культурології та мистецтвознавства і пропонує новий ракурс осмислення антиколоніальних процесів в Україні в умовах війни.

Конструктивістська архітектура Харкова за умов російської експансії 2022–2024 років

2025-06-24T16:40:36+03:00

На основі широкого кола джерел, що охоплює державні реєстри нерухомих пам’яток України, базу даних пошкодженої культурної спадщини «HeMoHeritage» та інформаційні матеріали новинних сайтів, розглянуто актуальну, але недостатньо досліджену проблему втрат конструктивістських споруд Харкова за час повномасштабної російської військової експансії 2022–2024 років в історико-культурологічному вимірі. За підсумками дослідження встановлено, що внаслідок злочинних російських ракетних атак по Харкову, які грубо порушують міжнародне гуманітарне право (Женевські, Гаазькі конвенції), пошкоджено або знищено щонайменше 30 об’єктів конструктивістської архітектури міста. Постраждали одні з найяскравіших зразків конструктивізму, зокрема дві пам’ятки національного значення, одну з яких включено до Попереднього списку об’єктів всесвітньої спадщини «ЮНЕСКО», — Держпром або Будинок державної промисловості та будинок «Слово». Окрім цього зазнала руйнувань значна кількість інших менш відомих, але важливих конструктивістських будівель, серед яких варто згадати «Будинок проєктів» та «Будинок кооперації», у яких нині перебувають корпуси ХНУ імені В.Н. Каразіна, житлові будинки Задержпром’я, а також споруди «Держстраху», «Донвугілля», палацу культури «Залізничник» тощо. Вони формують архітектурне обличчя Харкова, є невід’ємною складовою національної та світової історії й культури. Більшість досліджуваних об’єктів постраждали легко, але є споруди, що отримали середні пошкодження, — Держпром, — та важкі, — будинок «Табачник-Книжник», готель «Kharkiv Palace», житловий будинок на вул. Мироносицькій, 91, а також палац культури «Залізничник» та ін. Легкі пошкодження нині загалом усунуто, натомість відновлення решти будівель — тривала справа, що залежить від подальшого розвитку воєнних дій, належного фінансування, наявності достатньої кількості спеціалістів, і багатьох бюрократичних аспектів тощо. Подальша розробка обраної проблеми має перспективи в контексті відновлення пошкоджених конструктивістських споруд, російсько-українських відносин в історичній ретроспективі та висвітлення російських злочинів щодо національної культурної спадщини на міжнародних політичних, наукових та культурних форумах.

Художня терапія: новий досвід малювання з воїном під час війни

2025-06-24T16:45:56+03:00

На сьогоднішньому етапі війни, гостра фаза якої триває уже понад 1000 днів, суспільству стало зрозуміло, що розв’язання актуальних проблеми психологічної допомоги населенню в умовах соціальних потрясінь є необхідністю. Спеціальної психологічної допомоги потребують передусім воїни, які, пройшовши горнило війни, брали участь у бойових діях. Це люди, які бачили на власні очі жахи війни, поранення і смерть побратимів, геройство сильних та зраду слабких. Серед стратегій психосоціального відновлення особистості — художня терапія, яка окреслилася у принципово нових формах. Одним із методів артистичної (художньої) терапії стало малювання професійного митця з воїном, який перебуває на лікуванні у госпіталі. Застосування методології арт-терапії у контексті розвитку реабілітаційних програм, що спрямовані на подолання наслідків емоційного стану демобілізованих військовослужбовців та тих воїнів, які після одужання повертаються до лав Збройних сил, довело адекватність та доцільність використання арт-терапії як методу допомоги постраждалим в умовах воєнно-політичних викликів сучасності. Зрозуміло, що такої допомоги також потребують інші верстви населення — удови та батьки загиблих героїв, люди, які вимушено покинути свої оселі, люди, які тривалий час перебували на окупованих територіях і були змушені спілкуватися з ворогом, люди, які перебували під обстрілами, бомбовими та ракетними ударами, люди, які втратили близьких. Пропонована стаття — не медичне і навіть не пограничне до медицини дослідження. Це дослідження, присвячене лише співпраці професійних митців, мистецтвознавців, культурологів із тими військовим, які проходять курс психотерапевтичного лікування в одному з госпіталів країни і беруть участь у програмі, започаткованій Інститутом проблем сучасного мистецтва НАМ України, «Малюй з воїном», де кураторами стали професійні мистецтвознавці разом із професійними військовими лікарями. Стаття розкриватиме науково-теоретичну проблему одного з мето- дів лікування отриманих на війні контузій та психічних травм. Детально проаналізовано одинадцяту зустріч митців і воїнів у стінах ІПСМ НАМ України у контексті проєкту «Арттерапія», до якої долучився і автор.