Науковий журнал ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

ЮНЕСКО та традиції народного музичного мистецтва Азербайджану

2024-12-18T10:44:56+02:00

Розглянуто традиції музичного мистецтва Азербайджану в межах програм ЮНЕСКО. Останнім часом в азербайджанській пресі з’являються нові праці про генеральну місію ЮНЕСКО як гаранта науки, освіти, культури та мистецтва. Проаналізовано один із найбільш рідкісних та маловивчених аспектів — привести у відповідність до вказівок ЮНЕСКО зв’язок із народною музикою. У роботі отримали висвітлення ашузька музика, феномен мугама, мистецтва ханенде тощо. Розроблено роль та значення культурних фондів, до програми яких входили музичні фестивалі, вечори, присвячені східній музиці. Відзначено роль і значущість Фонду Гейдара Алієва у поширенні культури, зокрема музичного мистецтва. Методологічною основою дослідження стали роботи переважно азербайджанських авторів. У статті використано методи наочнопрактичного аналізу, порівняльного аналізу, порівняння та систематизації емпіричних та теоретичних даних.

Мистецький модернізм та перформанс в Україні (перша половина XX століття)

2024-12-18T10:48:56+02:00

Проаналізовано роботи щодо осмислення мистецького модернізму та перформансу в Україні у контексті мистецької маніфестації в першій половині XX століття, виокремлено основні напрями дослідження цих феноменів. З’ясовано причини зростання інтересу до дослідження перформансу, наголошено на його складності та неоднозначності. Мета роботи — дослідити та систематизувати теорії щодо становлення мистецького модернізму та перформансу в Україні, виокремити основні напрями дослідження цих феноменів. Теоретико-методологічною базою дослідження стали загальнонаукові підходи й методи, що дали змогу розглянути мистецький модернізм та перформанс із різновекторних позицій: системний метод уможливив дослідження модернізму і перформансу в системі світового й українського мистецтва першої половини XX століття; структурно-функціональний підхід дозволив проаналізувати закономірності й принципи становлення перформансу та розглянути мистецтво XX століття в його цілісності й гармонії; метод узагальнення дав змогу окреслити місце перформансу у світоглядній парадигмі завдяки аналізу неоднозначних формулювань і висловлювань про явища мистецької маніфестації та перформансу, що були репрезентовані в різноманітних джерелах

Сакральний код у сучасному українському образотворчому мистецтві

2024-12-18T10:55:32+02:00

Сакральне мистецтво суттєво впливає на сучасний процес духовного розвитку людства, формуючи світоглядні позиції людини, її моральну та естетичну свідомість. Це мистецтво є не тільки вагомим інструментом для зміцнення релігійної віри, але й для становлення суспільної позиції особистості загалом, її духовних ціннісних орієнтацій та вподобань.

На основі комплексного аналізу наукових праць сучасних українських мистецтвознавців та культурологів запропоновано аналітичний огляд процесу впливу сакрального мистецтва на розвиток українського образотворчого мистецтва та його роль у сучасному духовному розвитку суспільства, як в релігійному, так і в світському аспектах. Окрему увагу приділено розгляду художньо-стилістичних відмінностей сакрального мистецтва у канонічних та неканонічних іконах. Проаналізовано особливості становлення, формування та розвитку київської і львівської мистецьких шкіл сакрального мистецтва в сучасній Україні, роль та значення традицій у цьому процесі. Визначено головні властивості розвитку сучасного українського іконопису у творчості провідних художників-іконописців. Розкрито ключові тенденції впливу сакрального мистецтва на розвиток сучасного українського іконопису.

Виявлено основні функції сакрального коду в сучасному образотворчому мистецтві, які відіграють важливу роль у формуванні національної самосвідомості та ідентичності українського народу

Колекціонер як споживач мистецтва та його охоронець. Від комерціалізації до меценатства

2024-12-18T10:20:40+02:00

Запропонована тема є актуальною у контексті дослідження реального життя художнього твору як специфічного продукту після його виходу з художньої майстерні в широке поле соціального функціонування, зокрема, в приватних колекціях. Сучасна українська практика залишається невивченою та недиференційованою за напрямами, в яких вона існує. У межах наукового інтересу є потреба систематизувати фрагментовану та розпорошену інформацію щодо функціонування художнього твору в руках колекціонера. Донедавна специфічна соціальна група з назвою «колекціонер» перебувала на маргінесах, якщо не «в катакомбах». До розвалу СРСР колекціонерів переслідували як буржуазний елемент соціуму. Колекціонери існували в андеграунді і ніколи не афішували власної діяльності. Відповідно, ані явище загалом, ані різнопланові інтереси колекціонерів та форми їхньої діяльності не були доступними для наукового вивчення. Колекціонерство визначилось як окреме соціокультурне явище в незалежній Україні 1990–2000-х років. Нарешті відбуваються виставки творів лише з приватних збірок. Стосунки митців та їхніх творів із колекціонерами очікують на критичну оцінку та аналітичне дослідження. У межах заявленої теми продуктивним видається аналіз історії формування та естетичної значущості персональної колекції 1970-х — початку 2024 років колекціонера Юрія Небесника (Ужгород) як можливої моделі для формування приватного Музею сучасного мистецтва України

Ілюстрації Марії Котляревської до поеми Генріха Гейне «Німеччина. Зимова казка»

2024-12-18T10:33:12+02:00

Проаналізовано ілюстративний цикл відомої української художниці до сатиричної поеми німецького романтика. Створений за доби ствердження тоталітаризму в СРСР і остаточної загибелі проєкту українізації (авторка його — одна з небагатьох, хто вижила з когорти «розстріляного Відродження»), цикл віддзеркалює суперечності цих двох епох, бо виник саме на зламі обох. Можливо, перед мисткинею ставилося завдання примітивної агітки, та вона підсвідомо тому пручалася, хоча зовні намагалася дотримувалася «правил гри». Зіткнення двох систем світобачення не могли породили цілком переконливий артефакт, але він є принаймні показовий та художньо вартісний.

Олександр Архипенко та українська спільнота в США: вектори культурницької взаємодії

2024-12-18T10:38:13+02:00

Висвітлено діяльність всесвітньовідомого українського та американського скульптора Олександра Архипенка в українському культурному середовищі США. Основну увагу акцентовано на взаємодії видатного мистця з українською спільнотою в період після Другої світової війни і до його смерті 1964 року. Розглянуто культурно-мистецькі події, які відбулися в США, а також у Канаді, за участі скульптора та діаспори. Визначено основні українські інституції та діячів української діаспори, з якими співпрацював та приятелював Олександр Архипенко у США. Виокремлено твори скульптора на українську тематику. Виявлено маловідомі публікації в українській американській пресі про мистця.

Мета роботи — простежити основні напрями культурницької взаємодії Олександра Архипенка й української спільноти у США та визначити місце скульптора в середовищі української американської діаспори. Питання діяльності мистця в українському середовищі поза межами батьківщини актуалізується в контексті нової хвилі масової еміграції з України. Проблематика, що розглядається, набуває ваги і в контексті переосмислення спадщини мистців — вихідців із Російської імперії.

Стаття вводить у науковий обіг архівні та маловідомі матеріали; систематизує та узагальнює досвід співпраці Олександра Архипенка з українською спільнотою в США; виокремлює головні події та деякі публікації за темою; виявляє ідеї, які висував всесвітньовідомий скульптор у колі українців. Констатовано, що Архипенко та українська діаспора в Америці взаємно впливали одне на одного. Мистець брав активну участь у діяльності української спільноти в США, яка стала важливим життєвим та професійним опертям для нього, а також фундаментом для збереження та зміцнення національної ідентичності. Водночас і українська діаспора докладала зусиль, щоби залучити міжнародно визнаного співвітчизника до реалізації культурних стратегій спільноти.

Тандемна творчість Федеріко Фелліні та Тоніно Гуерри на прикладі фільму «Амаркорд»

2024-12-18T10:41:03+02:00

Висвітлено творче переосмислення естетичної програми післявоєнного італійського кінематографу, що сприяло формуванню самобутнього режисерського стилю Ф. Фелліні. Окреслено особливості художньої комунікації режисера Ф. Фелліні та сценариста Т. Гуерри у контексті плідної мистецької співпраці. Досліджено визначальний вплив художньої «memory»-концепції на формування естетичних уявлень Ф. Фелліні, які були реалізовані у спільній творчості тандему Фелліні–Гуерра на прикладі фільму «Амаркорд». Художня «memory»-концептосфера (яка складається із наріжних для творчості Ф. Фелліні концептів — «дитинство», «пам’ять», «час», «спогад», «ностальгія») формує кадрово-мозаїчну драматургію кінооповідання фільму «Амаркорд» зокрема та епізодично-калейдоскопічну структуру всієї кінематографічної граматики режисера загалом. Ці смислові домінанти-образи окреслили характерну стильову «впізнаваність» кіномови італійського митця. Можна констатувати, що згадані вище художні образи становлять певну психолого-темпоральну «memory»-концепцію єдиного кінематографічного метатексту визнаного режисера, яка поширюється на всю кінематографічну творчість Ф. Фелліні. Творча логіка внутрішнього розгортання «memory»-метасюжету спонукала Ф. Фелліні залучити до кінотвору «Амаркорд» техніку кадрового колажу, завдяки якій розв’язуються наріжні для стильового тезаурусу визнаного режисера художні завдання. У численних інтерв’ю та автобіографічних нотатках Ф. Фелліні свідомо артикулював визначальну для другої половини XX століття мистецьку проблематику феномену дитинства та механізми художнього втілення цього символічного явища у новаторських творчих практиках. Це проблемне поле постійно «водило» режисера художнім маршрутом «вічного повернення» до «memory»-концепції, яка спонукала митця звертатися протягом усієї творчої діяльності до поетики пам’яті та ностальгії. У цьому тематико-естетичному контексті та психолого-художньому векторі і було створено кіношедевр «Амаркорд», який став відверто-справжнім та пекуче-проникливим поетичним одкровенням темпоральної дискретності хисткого самовідчуття плинності часу

Модернізація художньої освіти: програмні принципи майстерні формального мистецтва і курсу «Мультимедіа та візуальне мистецтво» в НАОМА

2024-12-18T11:26:45+02:00

Висвітлено історію Майстерні формального мистецтва (МФМ) та освітньо-професійної програми «Мультимедіа та візуальне мистецтво» (МВМ) у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА), створену з ініціативи авторів статті Андрія Блудова та Андрія Цоя. З метою комплексного розкриття теми проаналізовано зміни в художній освіті протягом історії НАОМА як правонаступниці Української академії мистецтв, заснованої 1917 року. Визначено наслідки радянської культурно-освітньої політики в Україні та актуальність модернізації художньої освіти відповідно до стратегії євроінтеграції. Розглянуто, як відбувався відхід від соцреалістичних методів в освітніх програмах вищих навчальних закладів упродовж перших 25 років після набуття Україною незалежності та чому назріла потреба в більш системних змінах. Показано поетапність розширення можливостей НАОМА вести підготовку художників, які можуть працювати в сучасному мистецтві, коли на кафедрі живопису та композиції було створено МФМ (з 2019 року). Визначено причини, що спонукали до відкриття МВМ на кафедрі сценографії та мультимедіа. Проведено порівняльний аналіз МФМ та МВМ та висвітлено їхні програмні принципи, особливості викладання та характер завдань, які дають студентам. Описано виставкову діяльність МФМ та МВМ та індивідуальні досягнення їхніх студентів як на локальному, так і на міжнародному рівнях. Проаналізовано значення відкриття та діяльності МФМ та МВМ у контексті історії оновлення художньої освіті України протягом XX–XXI століть.

Діпфейк у комунікативному просторі інтернет-культури: особливості застосування

2024-12-18T11:31:53+02:00

Мета роботи полягає у культурологічному дослідженні специфіки використання технології діпфейку у контексті трансформацій Інтернет-культури ХХІ століття. Проаналізовано особливості застосування діпфейку в культурі та нових медіа, що дедалі частіше використовують як один з інструментів штучного інтелекту в культурних практиках і креативних індустріях (кіно, музика, зображальне мистецтво) та соціально-комунікативних мережах, моделюючи нові форми творчого самовираження та водночас створюючи етичні, правові, соціокультурні виклики. Розглянуто питання автентичності культурного продукту та відповідальності за маніпулятивне використання діпфейків, що може призводити до дезінформації та кібербулінгу. Особливу увагу приділено гендерним аспектам, з огляду на застосування діпфейк-технологій для створення фальшивих відео, що експлуатують образи жінок. Проаналізовано як інструменти творення діпфейків, так і їхнього розпізнавання, з обґрунтуванням необхідності прозорого використання технологій штучного інтелекту в дигітальному просторі культури з відповідним законодавчим регулюванням. Таким чином, дослідження актуальних тенденцій Інтернет-культури сьогодення та специфіки використання діпфейку як інструменту штучного інтелекту в культурних практиках, креативних індустріях та нових медіа висвітлює як творчі можливості, так і потенційні загрози, що дозволяє глибше зрозуміти різні аспекти впливу штучного інтелекту на трансформацію комунікативних моделей в сучасній культурі доби Інтернет-технологій.

Проєктна діяльність як передумова ефективного функціонування наукових та освітніх інституцій сфери культури в сучасних умовах

2024-12-18T11:35:58+02:00

Висвітлено питання сутності й ролі проєктної діяльності у забезпеченні ефективного функціонування, реалізації своєї місії науковими та освітніми (зокрема ЗВО) інституціями у сфері культури. У процесі дослідження визначено їхнє функціональне призначення для подальшого збереження і відтворення історично-культурного потенціалу країни у складній багатофункціональній системі інституцій культури, самої системи культурно-мистецької освіти та науки як продуктивної частини сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки, формування національної свідомості, популяризації бренду України на світовій арені. Досліджено особливості функціонування наукових та освітніх інституцій, зокрема у сфері культури в умовах повномасштабного вторгнення. Визначено, що серед детермінант для забезпечення ефективного функціонування, серед іншого, поступового відтворення потенціалу розвитку освітніх й наукових інституцій сфери культури вагому роль відіграє проєктна діяльність. Схарактеризовано переваги й недоліки використання проєктного підходу в діяльності організацій та зроблено акцент на особливості, пов’язані зі специфікою інституцій культури, в т. ч. освітніх і наукових. Виявлено можливості, які надає використання проєктного підходу як для інституцій освіти й науки у сфері культури загалом, так і для їхніх співробітників. Серед них можливості: створення стійких партнерств, досвіду, нарощення адаптивності й конкурентних переваг, мотиваційні. Обґрунтовано роль керівництва в імплементації проєктного підходу в діяльність освітніх та наукових організацій на стратегічній основі, а також закцентовано увагу на тих методологіях та інструментах, які можуть забезпечити підвищення ефективності їхньої діяльності завдяки проєктному підходу. Зроблено акцент на значення уведення в організаційні структури проєктних менеджерів чи проєктних офісів (залежно від розмірів та завдань інституції), а також використання грантової підтримки насамперед як додаткового джерела фінансових ресурсів для здійснення діяльності інституцій культури в межах реалізації проєктів, програм та портфелів проєктів. Зазначено, що додатковими перевагами використання грантової підтримки можна вважати знання та досвід. Загалом обґрунтовано значення використання фандрейзингу як інструменту ефективного залучення додаткового фінансування для освітніх та наукових інституцій у сфері культури.

Художня культура після війни: аналітичний шкіц

2024-12-18T10:58:49+02:00

З настанням завершальної фази російсько-української війни художня культура України більш предметно фокусується на прогностиці траєкторій повоєнного розвитку країни, головну увагу зосереджуючи на соціополітичному і пов’язаному з ним соціокультурному аспектах стратагеми майбутнього. Оскільки футурологічні проєкції потребують прискіпливого засвоєння уроків історичного минулого, автори, використовуючи загальнонауковий компаративістський метод, вивчають коло проблем, що вже тепер вимагає адекватної рефлексії соціуму, зокрема української художньої культури, від чого залежить її сутнісна якість та успішність самореалізації України як «європейської екологічної нації». Йдеться про подолання вад застарілих ідеологем постполітики і постгуманізму, що прискорили катастрофічний регрес постмодерної свідомості; актуалізацію архетипального патерну кордоцентризму; трансформації травматичної «культури страху» у витончену культуру естетичного судження, де трансцендентна істина краси править за міру цивілізованості нації, самоідентифікація якої стабілізує соціополітичне буття, зокрема через становлення «демократії почуттів».

Мистецтво як зброя: творчість композиторки Богдани Фроляк часів російськоукраїнської війни

2024-12-18T11:03:02+02:00

До наукового обігу українського музикознавства вперше введено твори Богдани Фроляк, написані упродовж 2022–2023 років: програмні симфонічні композиції «The Way», «Let There Be Light», Віолончельний та Гобойний інструментальні концерти, музику до театральної вистави «Війна, що змінила Рондо». З’ясовано, що образний зміст і тематика творів композиторки часів війни є надзвичайно широкими: від інтимної лірики, спогадів про прекрасне минуле і нагадувань про красу світу до тривожних настроїв, роздумів про смерть, скорботи, плачу за загиблими і молитви. У багатьох творах Б. Фроляк запропоновано уявні сценарії подолання ворога і наближення перемоги України за допомогою символічної перемоги світла над темрявою в звуковому континуумі. Аналітичні спостереження над найновішими творами Б. Фроляк дозволили здійснити узагальнення стосовно її музичної естетики та основних рис стилю. Композиторка використовує такі музично-виражальні засоби, як драматургія тембрів, медитативна естетика, жанрова специфіка окремих частин реквієму, тональне і атональне письмо, алеаторика, сонористика, розширені виконавські техніки тощо. Ознаками постмодерністського світогляду Б. Фроляк є наявність у її творах елементів різних епох і стилів: від бароко до імпресіонізму, алюзії до музики В.-А. Моцарта, В. Сильвестрова тощо. Підкреслено, що головна мета українського мистецтва часів війни — це утвердження української культурної ідентичності та стимулювання інтересу європейської і світової спільноти до України завдяки активній культурній дипломатії, і саме цій меті підпорядкована нині творчість провідних українських композиторів, до грона яких належить і Богдана Фроляк.

Урбаністична візія Маріуполя

2024-12-18T11:06:52+02:00

Подолання наслідків війни в Україні після її завершення потребуватиме багато людських зусиль і часу. У статті розглянуто унікальний досвід маріупольської громади з переосмислення власного довоєнного досвіду й розробки стратегічного бачення розбудови рідного міста після деокупації Маріуполя. У межах «Урбаністичної візії» міста представлено осмислення містобудівних викликів, напрями вирішення актуальних завдань, пов’язаних із соціально-економічним розвитком, створенням гідного життєвого середовища, меморіалізацією трагічних подій та подоланням інших наслідків війни. Проаналізовано, яким чином досвід Маріуполя може бути корисним для інших українських громад.

Український символізм: від зародження до відродження у сьогоденній воєнній сучасності

2024-12-18T11:10:39+02:00

Український символізм виник на зламі століть, а остаточне теоретичне оформлення його відбулося на початку XX сторіччя. Символісти, інтуїтивно відчуваючи прийдешні зміни, змінили систему пізнання світу, побудувавши її на основі творчості, де останню трактували як підсвідомо-інтуїтивне споглядання таємних смислів, доступних лише митцю — творцеві. Символ ставав центральною естетичною категорією нової течії і головним засобом зберігання і передачі таємного сенсу. Українські символісти у своїй художньої творчості спиралися на фольклорні жанри (пісні, веснянки, думи тощо), і це було однією з основних ознак українського символізму. Загалом, напрям символізму, незважаючи на досить короткий час існування, справив величезний вплив на подальший розвиток української літератури. Завдяки йому відбулося вивільнення поетичної уяви, збагатився зображальний арсенал, з’явились нові звукові та ритмізовані форми, зумовлені прагненням до музичної багатогранності. І зараз очевидно, що український символізм не зник, а пустив нові паростки під впливом жорстокої війни, в якій опинилась Україна. У статті простежено шлях від зародження українського символізму до його відродження в сучасності.