Науковий журнал ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Фольклорна складова в лібрето опер сучасних українських композиторів

2023-12-25T12:52:35+02:00

Досліджено введення та особливості використання фольклорно-обрядових елементів у лібрето опер сучасних українських композиторів. У фокусі дослідників опинилися тексти лібрето «Катерина», «Страшна помста», «Вишиваний. Король України» та «Ніч», на основі яких композитори О. Родін, Є. Станкович, А. Загайкевич, М. Коломієць створили оригінальні музично-театральні твори. Проаналізовані лібрето та розглянуті сценічні версії оперних вистав дали підстави для з’ясування та виокремлення основних засад введення фольклорно-обрядових елементів у вистави, можливість визначити їхній вплив на змістовну складову, образність і поетику сценічних творів. У підсумку зазначається, що національний фольклор є важливим чинником у створенні української сучасної опери, звернення до якого посвідчує не лише відданість традиціям, а й відкриває нові простори для новаторства в музично-театральній творчості.

Аспекти режисерської діяльності Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької 1990–2010-х років

2023-12-25T12:56:31+02:00

Розглянуто основні риси творчості трьох режисерів Театру ім. Марії Заньковецької 1990–2010-х років: Федора Стригуна, Алли Бабенко та Вадима Сікорського. На основі аналізу знакових для кожного постановок виокремлено їхні методики роботи над виставою, окреслено тематичне та змістове коло як робіт митців, так і театру загалом. Досліджено різноманіття художніх прийомів режисури означеного періоду, серед яких присутні елементи психологічного, поетичного, умовного театрів у вимірі естетики, а також політичного, філософського, інтелектуального за змістовою складовою, консервативного, експериментального характеру — за новизною застосування сценічних рішень. Визначено, що художнє обличчя формував керівник Ф. Стригун, його художні орієнтири були головними в означений час, його творчість орієнтувалася на суспільний та культурно-просвітницький запит молодої української держави, менше ваги було відведено сучасним сценічним рішенням, цю лакуну заповнювали його колеги А. Бабенко та В. Сікорський.

Культурогенез виконавської діяльності в музиці ХХ століття

2023-12-25T12:59:41+02:00

Культурогенез у музиці пов’язаний із різними системами актуалізації музичного феномену — стильового, жанрового ресурсу музики в єдності з природними вимірами звуковидобування, з рухом музичного часу. Виконавська діяльність структурується як по вертикалі, так і по горизонталі. По горизонталі — це засвоєння етнокультурних, аматорських, стильових, жанрових, полікультурних, мультикультурних, метахудожніх, герметичних художніх кодів, технік, систем інтерпретації, а по вертикалі — це опрацювання в своєму плато формотворення, якщо застосувати терміни Ж. Дельоза, єдності людини і світу, єдності з абсолютом, яка є системотворчою, стуктуротворчою. Так, механізм вертикального самостояння людини у світі є гарантом здатності людини знайти інтенсивну метрику музичної матерії поруч зі всіма іншими можливостями — міксами, конфігураціями композитності в музиці. Музика залишається сама собою при всіх інноваціях психоделізму і всіх трансформаціях мелосу, фольклору, що відбулися у ХХ столітті.

Культурна спадщина України в контексті російсько-української війни

2023-12-25T12:35:43+02:00

Проаналізовано виклики щодо культурної спадщини у перший рік великомасштабного вторгнення російськоукраїнської війни, з лютого 2022 по лютий 2023 року. Розглянуто стратегічні і тактичні завдання, що постали у ракурсі збереження і відновлення культурної спадщини країни. Підкреслено, що українська культурна спадщина є важливим елементом національної безпеки. Зауважено, що міжнародні організації та світова преса приділяють велику увагу культурній спадщині в Україні під час війни. Теоретико-методологічною основою статті є дослідження фокусу на культурній спадщині у російсько-українській війні у діяльності міжнародних організацій, їхніх документах, допомоги українським захисникам культурної спадщини, а також опрацьовування публікацій у західних медіа щодо цього питання, що ними обмінювалися члени «Європа Ностра» у спеціально створеній для цього групі у соціальній мережі. Вивчення вказаного кейс-стаді та досвіду через призму фахової міжнародної організації уможливлює висновки для оформлення методичних та методологічних засад для подальшого вивчення культурної спадщини у війні не тільки в Україні, але й для широкого узагальнення. На базі вказаного аналізу можливе надання рекомендацій для національних та міжнародних організацій.

Дві війни в життєтворчості Бориса Лятошинського: Свідчення з архівів

2023-12-25T12:38:16+02:00

Початок повномасштабної російсько-української війни, політика кенселінґу російської культури та широке обговорення української постколоніальної ситуації посилили увагу до української культури і української мистецької спадщини. Особливого значення у цьому контексті набуває воєнний досвід українських митців минулих поколінь. Статтю присвячено класику української музики ХХ століття Борису Лятошинському, який пережив дві світові війни, і кожна з них знайшла глибокий відбиток у його життєвій та творчій філософії. Пряме звернення до архівних документів проливає світло на те, як Лятошинський сприймав та осмислював воєнну реальність, і як вона впливала на його формування як творця. Опора на прижиттєві та посмертні, раніше публіковані і вперше оприлюднені архівні джерела дає змогу розкрити купюри в пізніше опублікованих матеріалах про композитора, із яких під час редагування зникли суттєві фактологічні або емоційно наснажені фрагменти.

Аналіз архівних джерел із зібрання Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України доводить, що Лятошинський всіляко опирався ґлорифікації війни і уникав говорити про воєнне минуле в офіційний радянський спосіб. Війни для композитора були глибоко травматичним досвідом, вони завдавали страждань, примушували відкладати життя на потім і перемикатися на «режим виживання». Окрему увагу звернено на контраст між піднесенням художнього життя після Першої світової і репресіями після Другої. Створена у воєнні і повоєнні роки музика Лятошинського стала великою підтримкою для українців, що сьогодні виборюють свою незалежність і право на існування. Водночас стаття наголошує, що досвід кожної війни є унікальним, тож і ситуація російсько-української війни вимагає від митців і дослідників культури радше продукування нових сенсів і концепцій, аніж пошуку готових відповідей на сучасні виклики у минулому.

«Батьківщина-Мати», «Сталева Оранта», «Україна-мати»: «переозначення» монумента під час російсько-української війни

2023-12-25T12:43:04+02:00

Досліджено процес появи нових символічних значень київського монумента «Батьківщина-мати» під час російсько-української війни. Зроблено ретроспекцію в історію створення пам’ятника (1974–1981 роки), розглянуто основні його характеристики, як-от розташування, орієнтація, поза, вбрання. Розглянуто етапи символічного «присвоєння» Україною «Батьківщини-матері» після 2014 року з акцентом на 2022–2023 роки. Проаналізовано проєкт «Тризуб Батьківщини», під час якого радянський герб на щиті був замінений українським тризубом, а також перспектива перейменування монумента на «Україна-мати». Історія та сьогодення «Батьківщини-матері» розглянуті через призму державної культурної політики та як соціокультурний феномен. Наведено реакції на «переозначення» діячів української культури, пересічних громадян та деяких російських публічних персон.

Пісня-гімн «Ой у лузі червона калина» в умовах російсько-української війни: соціальні ролі та жанрові трансформації

2023-12-25T12:48:45+02:00

Протистоянню російській навалі присвячено багато пісень, що з’явилися в українській культурі упродовж століть. Прикладом є пісня-гімн «Ой у лузі червона Калина». Музично-інтонаційна структура цієї народної композиції, позначена гімнічністю, відображає силу поколінь, гуртує спільноти для протистояння ворогові. Увага до різножанрових перетворень цієї композиції та дослідження консолідуючих комунікативних моделей її популяризації у спільнотах як певного атрибуту національної ідентичності у протистоянні з ворогом складає актуальність теми дослідження, порушеної у статті. Серед завдань — дослідити історичні та жанрові ремінісценції пісні «Ой у лузі червона калина»; проаналізувати вплив пісні «Ой у лузі червона калина» на формування нових трендів популярної української музичної культури; окреслити комунікативні механізми впливу гімнічних композиції на основі народних пісень на консолідацію спільнот. Шляхи тиражування цієї композиції можна ідентифікувати через спеціально підготовлену стратегію: з одного боку, неначе випадкове вірусне розповсюдження в мережі інтернет, з іншого — активна жанрова трансформація. Кількість ротацій пісні «Ой у лузі червона калина» дозволяє говорити, що вона стала мейнстримом сьогодення. Сам задум закликає кожного, хто слухає композицію, до співтворчості — підспівування, електронної обробки, співу разом із виконавцем у кілька голосів тощо. Важливою особливістю тиражування та популярності у світі композиції «Ой у лузі червона калина» у воєнний час є те, що пісня, її знаково-символічне поле вплинуло на активізацію крос-культрних взаємодій зі схожими світоглядними платформами, ставши фактором об’єднання у боротьбі проти рашистського зла.

Внесок Едварда А. Лефебра у розвиток саксофонного ансамблевого виконавства ХІХ століття (на прикладі твору К. Флоріо «Allegro de Concert» для квартету саксофонів)

2023-12-25T13:21:03+02:00

Розглянуто постать та внесок відомого виконавця-саксофоніста ХІХ століття Едварда А. Лефебра в контексті становлення і розвитку західного саксофонного ансамблевого виконавства, розширення репертуару для саксофона (на прикладі виконання твору К. Флоріо «Allegro de Concert» для квартету саксофонів). Наголошено, що поява ансамблевих творів для саксофона у ХІХ столітті сприяла мистецькій еволюції інструмента (у сольному і ансамблевому аспектах), виконавський інтерес до яких лише збільшився з часом. Незмінна актуальність ансамблевих творів (на прикладі співтворчості виконавця Едварда А. Лефебра та композитора К. Флоріо) виявляється сьогодні у створенні різноманітних транскрипцій ансамблевих камерно-інструментальних творів, де художній, артистичний світ композитора і виконавця є вельми цікавими для занурення й відтворення оригінальних ідей, образів та смислів.

Для сучасної сценічної виконавської практики характерним є пошук й відтворення відповідних романтичній добі засобів музичної виразності, наслідування манери віртуозної гри. Риси стилістики ансамблевого концертного виконавства ХІХ століття складають цікавість прочитання для сучасного саксофоніста-виконавця. Це, передусім, технічність, емоційна виразність, концертна яскравість

Втрачена пам’ятка монументального малярства Івана Їжакевича. Розписи митрополичих палат у Бєлгороді

2023-12-25T13:25:00+02:00

Порушено питання вивчення історії пам’ятки монументального малярства початку XX століття — розписів митрополичих палат у Бєлгороді авторства відомого українського митця Івана Сидоровича Їжакевича. Зроблено огляд всіх наявних письмових, візуальних та цифрових джерел, вивчено історію пам’ятки. Проведено мистецтвознавчий аналіз ілюстративного матеріалу.

Завданням дослідження є спроба віднайти та систематизувати всі доступні матеріали з означеного питання, а крім того — проаналізувавши весь наявний матеріал і зробити ймовірну реконструкцію того, який вигляд мала пам’ятка, якими були її складові, і найголовніше — висвітлити роль Івана Їжакевича у створенні цього стінопису.

Під час роботи було зібрано чималу джерельну базу, опрацьовано історичні відомості та велику кількість літератури. Результатом дослідження стали висновки стосовно того, який вигляд мав ансамбль розписів митрополичих палат, яка була історія його створення, яку роль відіграв Іван Їжакевич та чим він керувався під час роботи над цим стінописом. Шляхом пошуків та систематизації наявних відомостей про ансамбль розписів митрополичих палат в Бєлгороді засвідчено цінність та неординарність роботи Івана Їжакевича як визначного майстра монументального малярства.

Іван Віцько — знаний новатор формотворення і декорування фарфору України

2023-12-25T13:29:20+02:00

Художня кераміка України другої половини ХХ — початку ХХІ століть позначена синтезом традицій народного мистецтва та інноваційних технологічних здобутків. Визначено, що у період стрімких політичних і соціокультурних змін відбувалися й трансформації декоративно-прикладного мистецтва, зокрема тонкої кераміки. Виявлено, що однією з ключових персоналій, яка збагатила вітчизняний фарфор, був Іван Михайлович Віцько. Нині необхідно розкрити культурну спадщину майстра, джерела інспірацій його творчих пошуків і експериментів у виробництві тонкостінних творів.

Особливості виконавських принципів і прийомів Артура Шнабеля у фортепіанних сонатах Людвіга ван Бетховена

2023-12-25T13:35:28+02:00

Фортепіанні сонати Людвіга Ван Бетховена (1770–1827) представляють найвищі здобутки віденських класиків у просторі сучасного фортепіанного виконавства. Складність сценічного прочитання та їхня глибина потребують вивчення композиторського тексту з опорою на виконавську специфіку. Дослідження особливостей фортепіанної сонатної творчості Л. ван Бетховена на прикладі виконавських версій А. Шнабеля, одного з найвидатніших піаністів ХХ століття, збагатить сучасні уявлення про стилістику фортепіанної творчості Бетховена. Серед завдань статті — охарактеризувати жанрово-стилістичні особливості сонатної творчості Л. ван Бетховена, дослідити виконавські особливості сонатної творчості німецького композитора на прикладі інтерпретації А. Шнабеля.

Інтерпретаціям А. Шнабеля сонат Л. ван Бетховена не притаманний раціоналістичний підхід. Його гра має романтичні ознаки за силою і глибиною відчуттів, проте класична за співмірністю виражальних засобів. Його виконання вражає своєю філософсько-епічною спрямованістю. У музичному часопросторі композиції для нього особливо важливим є індивідуальний підхід до інтонування речитативів, прочитання каденцій, специфіки синкопування, тих стилістичних компонентів гри, які формують індивідуальне авторське прочитання музики композитора. А. Шнабель будує концепти Бетховена на основі цілісності, відштовхуючись від епічних характеристик його творчості.

Новітні перспективи дослідження галантного стилю у музичній культурі: концепція Роберта О. Ґердінгена

2023-12-25T13:39:36+02:00

Розглянуто новітні відкриття у сфері дослідження музичної культури XVIII століття, зокрема ті, що висвітлюють роль практики музикування partimento у формуванні закономірностей галантного стилю. Усталені уявлення професіональної спільноти про явище музичної галантності значно змінились впродовж останніх кількох десятиріч. Запропоновані європейськими та американськими дослідниками музичної культури відкриття дозволяють переосмислити роль та значення галантного стилю, а відповідно — інакше оцінити творчість композиторів періоду 1720–1780-х років. Зокрема сприяє цьому процесу новітня концепція Роберта О. Ґердінгена. Спираючись на ідею когнітивних схем, цей дослідник пропонує шукати методологічну основу музикування у стилі галант у поширеній у XVII–XVIII століттях особливій практиці імпровізації — partimento. Така практика імпровізації на фіксовану лінію басу була основою процесу навчання музиканта того періоду: саме робота над partimento гарантувала удосконалення композиторської та виконавської техніки, можливість інтеграції у власну практику широкого арсеналу актуальних композиторських ідіом та, зрештою, розуміння специфіки музичної творчості як такої. Практику музикування partimento можна розглядати як ключовий фактор у формуванні специфіки музичної галантності

Естетика чистої негативності: (Стаття перша. Методологічні засади розуміння феномену естетики негативності)

2023-12-25T13:11:44+02:00

Семантика сучасного часопростору, в якому опинилося людство, не усвідомлена адекватно трансформаціям, які відбуваються в ній із сутністю людини. Інвазія похідних рефлексій теоретичних досліджень спричинена нехтуванням змісту фундаментальної основи та фундаментальних суперечностей історії, які перетворилися на помсту за ігнорування їх. Обумовлена цими причинами деградація і розпад гносеологічного каркасу теоретичного пізнання нівелює ефективність теоретичних рефлексій, адже частковості можна вивчати через ціле, але ціле не можна розуміти за частковостями. Але і частковості деструктуйовані, оскільки категорії пізнання періоду постмодерну деонтологізовані і деконструйовані так, як це описував Ж. Дерріда. На відміну від універсальних категорій класичного періоду, які, будучи єдиною системою, виступали парними, та розриву цієї парності у некласичній добі, посткласика супроводжується розпадом кожної з них. За таких умов відбувається жорстка трансфузія наявних форм буття в негативну семантику. При своїй неочевидності (нерозумінні), ця трансфузія жорстоко відчувається на усіх рівнях соціальних структур. Поранене серце і розгублена свідомість атомізованих, стомлених від себе і від інших індивідів не знаходять собі втіху у викривленій системі суспільних інтересів, де загальнозначуще та індивідуально значуще перебувають у відношенні антиномій. За таких умов відбувається анігіляція розвитку і переміщення сутнісних рис людини у специфічний простір негативної естетики. Це естетика підміни життєвих сенсів сенсами позбавленості, яку Шеллінг вважав визначальною умовою феномену потворного. У статті запропоновано візію методологічних засад розуміння феномену естетики негативності.

Музична архітектоніка: Методичний аспект

2023-12-25T13:16:36+02:00

Розглянуто значущість і функції музичної архітектоніки в творчому процесі композитора та виконавця. Концепційною основою роботи є визначення поняття «музична архітектоніка» і класифікація її типів В. Москаленка. Виявлено специфічні риси музичної архітектоніки порівняно із музичною композицією. Визначено функції архітектоніки в музично-творчому процесі композитора та виконавця. Запропоновано методику дослідження архітектоніки музичного твору. Вона складається з вивчення непрямих даних, властивостей музичного матеріалу, визначення базової композиційної моделі, драматургічного рельєфу твору. Наголошено, що важливим засобом матеріалізації «віртуального» образу архітектоніки є музичний темпоритм. Композитор в нотному тексті фіксує певне темпоритмічне вирішення, яке прояснює архітектонічний проєкт твору. Виконавці втілюють його варіантно, тому особливого значення набуває порівняльний аналіз виконавських версій. Шляхом виявлення відмінностей темпоритмічних вирішень прояснюється архітектонічний проєкт композитора і, водночас, розкривається художній потенціал музичного твору. Музична архітектоніка є показником стилю композитора та виконавця.

Київський «інцидент»: війна статусів

2023-12-25T12:05:50+02:00

Дослідження присвячено реконструкції та аналізу «київського “інциденту”» (1908), який став маркером нового типу конфлікту в театральному житті, а також сформував нову диспозицію у самій театральній спільноті. Зміст інциденту — відмова акторів виконувати виставу, поки у залі перебував театральний журналіст П. Ярцев (1870–1930). «Інцидент», який сколихнув театральну спільноту, широко обговорювали на шпальтах загальноросійської преси у 1908–1910 роках, йому було присвячено десятки коротких повідомлень і дискусій, однак у наукових дослідженнях його хоч і згадували, але ніколи не аналізували з точки зору зміни статусів і диспозицій: дослідники здебільшого звертали увагу на протистояння «прогресивної» естетичної думки столичного рецензента і відсталої провінції, отже, можливо, несвідомо, опинялися у пастці «руського міра»; подеколи, навпаки, журналіста, який спровокував конфлікт — Петра Михайловича Ярцева (1870–1930) — зараховували до протилежного табору, до представників консервативного смаку (насправді, естетичний смак якогось із журналістів не має жодного значення, поки не стає фактором доведеного впливу або маркером прихованої колізії). Проте свідки й учасники «інциденту» залишили достатньо слідів, щоби проаналізувати його як маркер нових тенденцій у театральній культурі — зокрема у формуванні нових стосунків між театром і театральною журналістикою, тим більше, що такі «інциденти» траплялися у цей період не лише у Києві. Отже, явище стало поширеним і виявило новий тип конфлікту. Істотну роль у формуванні нової диспозиції відіграв А. Кугель, редактор петербурзького журналу «Театр и искусство». Перетворившись із місцевої події на загальноросійську театральну війну статусів, «київський “інцидент”» став маркером конфліктів нового типу (столиця — провінція, мистецтво — преса). Рішення суду на користь преси стало прецедентом, який визначив нові правила гри і межі дозволеного у стосунках театру і преси

Cофія Київська: нарис історії досліджень

2023-12-25T12:17:10+02:00

Розглянуто історію досліджень Софії Київської від перших обмірів її будівлі, виконаних на початку ХІХ століття, до наших днів. Перераховуються проблеми, які на кожному етапі досліджень знаходили позитивні вирішення, та ті, які лишалися невирішеними або викликали дискусії. Виконано порівняння пропонованих в різний час реконструкції Софії, які відображають уявлення про первинний вигляд храму на різних етапах його дослідження. Проаналізовано результати досліджень Софійського собору останнього часу, які змінили традиційні уявлення про послідовність виконання його мозаїчної та фрескової декорації, а також виявили частини будівлі, про які раніше не було відомо.

Мистецтво контрреформації на службі православ’я: Зміни художньої концепції українського іконостаса в другій чверті XVII століття

2023-12-25T12:30:20+02:00

Проаналізовано причини, які в другій чверті XVII століття зумовили конструктивно-пластичні зміни українських іконостасів і заклали підвалини формування художнього образу українського іконостаса періоду Бароко. Перед серединою XVII століття український іконостас набуває монументальності й ускладненої пластичності трактування фасадної поверхні завдяки введенню розкріпованого ордера, глибоких ніш для ікон і проходів у вівтар, а також здобуває винятково багате рельєфне різьблене оздоблення, що в цілому додало просторовості його архітектурній композиції. Зазначені конструктивно-пластичні характеристики іконостасів з’являються в період архіпастирської каденції митрополита Петра Могили та фіксуються в тих іконостасах, створення яких відбувалося за його безпосереднього або непрямого сприяння. У статті висловлено гіпотезу, що концепцію нового художнього образу іконостаса як монументальної та просторової архітектурної рами сформулював Петро Могила в контексті розгорнутої ним програми з реновації Православної церкви України, яка, зокрема, охоплювала сферу церковного мистецтва та художнього оформлення храмів. Задум Петра Могили щодо оновлення архітектурного образу іконостаса ґрунтувався на прагненні надати більшої художньої виразності його формам та експресії різьбленому декору. Ці риси на той момент були властиві вівтарям католицьких храмів Речі Посполитої, створеним у бароковій стилістиці. Прийоми значного емоційного впливу на вірних, вироблені посттридентським мистецтвом як інструмент боротьби католицької церкви з ідеями Реформації, виявилися доречними для православного мистецтва Київської митрополії, яка після Брестської унії зіткнулася з проблемами, схожими на проблеми католицької церкви, що виникли з поширенням Реформації.