Науковий журнал ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Три сцени з України: війна, мова і правосуддя

2024-06-25T11:31:06+03:00

This article brings together political, poetic, and philosophical themes to discuss the war in Ukraine and the disruptive and damaging effects that war—this war in particular—has on language and shared meaning. It accomplishes this using empirical and factual reporting on the gruesome events which took place in Mariupol and Bucha in March and April 2022, a literary analysis of the poetry of Paul Celan, and remarks on language and war made by Serhiy Zhadan during an acceptance speech at the German Book Trade. The author offers a poetic analysis of the war in Ukraine and shows how war fundamentally alters how language conveys and communicates meaning. And yet, this article maintains, following Zhadan, that language—and our shared hope in its meaningfulness—is, nevertheless, a profound source of healing and restoration after the trauma of war—and a significant and substantial site of justice.

Репертуарна стратегія театру «Київ Модерн-балет» після повномасштабного російського вторгнення в Україну: прем’єри балетів «Завтра», «ДискриміНАЦІЯ» і «За хвилину до Різдва»

2024-06-25T12:02:03+03:00

У лютому 2022 року, після початку великого російського вторгнення в Україну, Академічний театр «Київ Модернбалет» на декілька місяців зупинив свою діяльність. Проте вже протягом 2023 року оновлена трупа під керівництвом хореографа Раду Поклітару представила прем’єри трьох балетів. Балет «Завтра» в постановці Поклітару на музику середніх частин Першого і Другого фортепіанних концертів Фридерика Шопена продовжує традицію балетних «шопеніан»: півгодинна безсюжетна композиція намагається вхопити відчуття майбутнього, завтрашнього дня, яке в перші місяці великої війни здавалося втраченим назавжди. Вдвічі довший і в цілому масштабніший балет «ДискриміНАЦІЯ» на музику Ґеорґа Фридриха Генделя (уривки з ораторій, опер та інструментальних творів) та фортепіанних багателей Валентина Сильвестрова досліджує мовою танцю різні форми дискримінації: булінґ, ейджизм, гомофобію, тиск соцмереж і масмедій, звуження приватного простору та соціальну нерівність. Розвиваючи лінію соціально ангажованого театру, «ДискриміНАЦІЯ» в постановці Раду Поклітару водночас далека від моралізаторства і прямого політичного висловлювання. Третю прем’єру «Київ Модерн-балету» у 2023 році поставив Сергій Кон. «За хвилину до Різдва» — це вистава-подорож для сімейного перегляду, в якій у формі балетної казки, дуже близько до сьогоднішніх воєнних реалій, осмислено природу зла і водночас пародійно переосмислено попередній репертуар театру, зокрема балети «Лускунчик» і «Лебедине озеро» на музику Чайковського (після лютого 2022 року «Київ Модерн-балет» призупинив показ всіх вистав на музику російських композиторів, а також тих вистав, які були поставлені за мотивами російських літературних творів). Вистави 2023 року оприявнили три перспективні і водночас контрастні тенденції в репертуарній стратегії «Київ Модерн-балету»: це «балетна есеїстика», безсюжетні вистави, що на новому етапі переосмислюють неокласичну традицію XX століття; це соціальний танцювальний театр, що ставить перед собою конкретні завдання і намагається впливати на поточні суспільні дискусії; це художньо переконливі і комерційно успішні вистави для сімейної авдиторії.

Дорогою ціною: визнання українського графічного дизайну у світі

2024-06-25T12:07:12+03:00

Наведено дані про збільшення активності графічного дизайну за кордоном після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. На базі цих даних висвітлено процес посилення міжнародних контактів українського графічного дизайну. Це розкрито на прикладах виставкової діяльності провідних мистецьких навчальних закладів та інших установ України, а також на результатах участі українських дизайнерів-графіків у міжнародних конкурсах.

Проаналізовано матеріали виставок у Німеччині, Австрії, Польщі, Великій Британії, Франції. Наведено результати конкурсів, які проводила світова типографська організація The Type Directors Club, міжнародного конкурсу Novum Design Award, конкурсу логотипа у Великій Британії. Наведено також дані про динамічне зростання наданої українським графікам підтримки від багатьох країн у вигляді грантів, програм зі створення мистецьких проєктів, стипендій та ін.

Наголошено на тому, що разом із появою великої кількості переселенців з України у багатьох країнах відбулося збільшення присутності українських професіоналів, які знайшли там роботу за фахом графічного дизайну та студентів, що вступили за ним до закордонних університетів і демонструють стійку професійну конкурентоспроможність.

Так дорогою ціною трагедії війни Україна заплатила за визнання українського графічного дизайну у світі

Арттерапія української війни. Історія. Початок

2024-06-25T14:05:44+03:00

Із 24 лютого 2022 року наша країна перебуває в складних умовах воєнного стану, пов’язаного з російською агресією. З огляду на ситуацію, яка склалася за останні два роки, зросла необхідність в арттерапевтичних заходах для більшості населення України: як тих, хто пережив воєнні дії, так і тих, хто перебував в окупації, потерпав від переселення або залишився без власного дому. За висновками психологів, все населення, яке понад пів року перебуває в умовах війни, на жаль, є психічно травмованим. У цьому сенсі надзвичайно потужним інструментом стає арттерапія, яка здатна зцілювати душі та серця і працювати з надзвичайно тонкими матеріями, недоступними хірургам та іншим лікарям. Так, досвід останніх двох з половиною років продемонстрував необхідність колаборації художників, мистецтвознавців, культурологів і психологів задля корекції наслідків травматичних станів у населення України за допомогою мистецьких практик. Нині надзвичайно дієвим засобом є проведення спільних творчих заходів із воїнами, матерями та сестрами загиблих військових, вдовами, сиротами. Це має потужний терапевтичний ефект, гармонізує кожну окремо взяту особистість.

Комеморативні практики у час війни: на прикладі проєкту Богдана Мазура «Пам’яті цивільних жертв»

2024-06-25T14:10:40+03:00

Досліджено актуальні питання, пов’язані з меморіальним аспектом вшанування пам’яті загиблих цивільних громадян України внаслідок російської агресії. Акцентується увага на художніх аспектах вияву комеморативного питання у просторі міської архітектури та формах соціальної комунікації, що спрямовані на утворення таких меморіальних зон як частини колективної пам’яті та комеморативної політики держави загалом. Мета статті — дослідити художні практики та соціокультурні (інституційні) взаємодії, спрямовані на реалізацію меморіальної культурної політики у час війни. Предметним полем статті є практична реалізація задуму меморіального архітектурного проєкту «Пам’яті цивільних жертв» Богдана Мазура, відомого українського скульптора. Саме на прикладі втілення меморіального проєкту Б. Мазура автор висвітлює суперечливі підходи та погляди, проблемні зони реалізації цього проєкту — від форм меморіалізації трагічних подій до способів комунікації з органами влади, лідерами думок та експертами-професіоналами у цьому питанні в контексті воєнного часу

Науковий факт і художній образ (деформація предметного поля українського театрознавства 1920-х років)

2024-06-25T14:30:21+03:00

Межі професійної діяльності визначає коло осіб, які її здійснюють (хто), зміст діяльності (виробництво, обробка або якісь інші дії, спрямовані на зміну об’єкта), критерії якості, технічні, етичні та інші норми, форми заохочень і санкцій тощо. Отже, формальна або неформальна мала або середня соціальна група, діяльність якої невідривна від ситуації, в якій здійснюється, адже, крім виробництва, передбачає організацію попиту і збуту, комунікацію із зовнішнім щодо групи світом, що й має наслідком розшарування самої діяльності на дрібніші самостійні функції (диференціація виробництва, збуту та ін.) та її трансформацію, інколи ледь не до самознищення. Осердя професійної діяльності — її предметне поле або предметне коло — визначає не лише предмет виробництва, критерії його якості і межі, а й дуже часто приховані від безпосереднього споживача невидимі комунікації, серед яких ключову роль відіграють фахова мережа (структурована фахова комунікація, що здійснюється членами групи з приводу предмета виробництва) та її бібліотеки (теоретичні праці, технічні інструкції, протоколи, які регламентують діяльність тощо). У 1920-х роках, коли в Україні завершувалося усамостійнення діяльності, спрямованої на виробництво наукових фактів, отже, нового і бажано практично орієнтованого знання про театр, а саме відмежування цієї сфери від інших було закріплено у термінах «театрознавство» і «театрологія», відбувався надзвичайно активний процес формування предметного поля, мережі і бібліотеки театрознавства. Ключову роль у цих процесах відіграв (і не лише внаслідок власної фахової активності, а й унаслідок місця, яке посідав у мережі) історик театру Петро Рулін, у діяльності якого, саме з точки зору формування і деформації предметного кола, увиразнено основні тенденції театрознавства 1920-х років.

Відкрита форма, її психологічні, цивілізаційні та естетичні засади утворах сучасних українських митців

2024-06-25T14:34:58+03:00

Подано концепцію «відкритого твору» (за ідеєю Умберто Еко) як змістовно не окресленого та навіть незавершеного (non finito) твору, такого, який з’явився у мистецькій практиці XX століття — в час революційних та військових катастроф. Події початку XX століття в соціальній, психологічній та художній свідомості першого ешелону авангардистів обумовили емоційні та психологічні зсуви та сприяли народженню нових способів художнього мовлення. У мистецтві виникли твори з різновекторними характеристиками: полімпсест, симулякр, деконструкція, інше. Загальний розвиток мистецтва відтоді набув характеру різоми. Такі засади художнього мислення були передбачені Г. Вельфліним у мистецтві (XIX століття) та в естетиці А. Шопенгавером, Ф. Ніцше, А. Бергсоном, іншими філософами початку XX століття. Естетична концепція «відкритого твору» та його особлива поетика переорієнтували європейську мистецтвознавчу думку щодо аналізу модерної художньої практики. Мистецтвознавство зацікавилось художньою формою в самому процесі її становлення (незавершення). Процес формування художнього твору зробився предметом прискіпливого аналізу як такий, що цікавий сучасному глядачу як «синергічній людині». У статті в контексті поетики «відкритого твору» висвітлено значення авангардних відкриттів Олександра Архипенка як піонера світової модерної скульптури. Унаочнено зв’язок його філософського та пластичного мислення з динамічними соціальними та науковими зсувами в житті людства, зокрема, з «фізикою космосу» Альберта Ейнштейна. Визначено революційну роль цезур (пустот) в об’ємах Архипенкової скульптури. Під кутом концепції щодо «відкритого твору» у статті унаочнено нові форми діалогу модерністів XXI століття, зокрема, українських художників з реципієнтом. Аналіз творів сучасних українських митців (О. Животкова, О. Джураєвої, І. Гречаника) ілюструє практичне користування «відкритою формою» як модерною практикою в час психологічного напруження та невизначеності, у стані стресових ситуацій війни 2022–2024 років в Україні. «Перебування перед ніщо» (вислів К. Ясперса), життя на порозі буття обумовили ірраціоналізм та «поетику незавершеності» у творах названих авторів. Важливим було визначити таку субстаційну характеристику твору, як багатозначність у його сприйнятті та прочитанні.

Естетика чистої негативності. Частина друга. Суб’єктивність в шагреневій шкірі

2024-06-25T14:38:30+03:00

Феномен естетики чистої негативності виник унаслідок втрати або свідомого ігнорування людиною постмодерну об’єктивної основи та визначальних суперечностей історичного процесу. «Дезертирство з історії» (Ортега-і-Гассет) через штучне утворення часопростору суб’єктивності спровокувало особливу ситуацію регресивної феноменологічної семантики з такою ж регресивною естетикою. Звуження життєвих сенсів як «зменшення людини» (К. Нойка) обумовило деградацію суб’єкта історії та обмеженість його екзистенційних прагнень суспільною функціональністю заради вітальності як такої. «Невідповідність власному поняттю» (Гегель) усіх соціальних верств в контексті їхнього місця та значущості в історичному процесі, регрес історичного розуму та деградація теоретичної самосвідомості людства породили ефект шагреневої шкіри суб’єктивності. Останній супроводжується невідповідністю спрощеного рівня мислення вкрай складним суперечностям об’єктивної реальності, симуляціями суб’єктивних реальностей, які виступають фрагментарними абстракціями, штучними стагнаціями опосередкувань, яким надається самостійний статус, неможливістю реалізувати суб’єктивні бажання у світі, що розпадається. В остаточному підсумку — сутнісною нездійсненістю. Означена дерегляція суб’єктивності «укорінена» в дерегляції внутрішніх та зовнішніх форм її не менш дерегльованого взаємовідношення з не менш дерегльованою історичною реальністю. Ця обернена система дерегльованих підсистем супроводжується не лише хаосом невідповідностей суб’єктивностей об’єктивній реальності — через ірраціональність та абсурдність вона рухається до семантичної порожнечі і реальної вичерпаності. Цим актуалізується необхідність повернення до розуміння закону фундаментальної основи історії та відтворення її сутнісного протиріччя у способі розв’язання всесвітньо-історичних суперечностей сьогодення.

Роль культурних інституцій у дослідженні феномену жорстокості в мистецтві

2024-06-25T14:42:43+03:00

Розглянуто проблему впливу культурних інституцій на дослідження феномену жорстокості у мистецтві. Виявлено, що в Європі та США осередками таких студій стають наукові центри при університетах та музеях, також вивчення жорстокості є популярним вибором науково-дослідницьких тем на два-три роки. Зазначені особливості дозволили Заходу сформувати механізми протидії жорстокості та насильству, які успішно застосовуються в психологічній підтримці та боротьбі за права людини. В Україні таких науково-дослідницьких центрів ще не відкрито, тому дослідження триває в мистецькоемпіричній площині, за фінансування європейських та американських фондів та спонсорських програм або коштом самих митців. Зазначена ситуація обумовлює брак комунікації між окремими митцями-дослідниками та знижує результативність досліджень. Обґрунтовано можливість деяких здобутків у розумінні теми жорстокості в сучасному українському контексті без культурних інституцій, але такий підхід суттєво зменшує ймовірність побудови системного бачення та вивчення наслідків жорстокості. Найбільш перспективною визнана форма мистецької колаборації «дослідник — митець», в якій арт-експерименти є частиною дослідницької стратегії.

Поняття «новаторство» в українській мистецькій критиці 1960-х років: до історії терміна

2024-06-25T14:47:29+03:00

У межах історії понять розглянуто термін «новаторство» так, як його розуміли українські мистецтвознавці та художники-критики у період панування соціалістичного реалізму й одночасно зародження нонконформістського українського мистецтва (1960-ті роки). Виявлено, що заохочення до новаторства, поширене у мистецтві соцреалізму, означало не надання художнику творчої свободи (що є засадничим принципом мистецтва взагалі), а було вимогою дотримання стилістики та естетики реалізму, пошуку форм хоч і нових, але наповнених лише соціалістичним змістом. Також розглянуто терміни «реалістичне новаторство», «формалізм», «традиція», «сучасний», «художня майстерність» тощо, які пов’язані з терміном «новаторство». Доведено, що жорстка критика формалізму («формалістичного трюкацтва») в українських мистецьких виданнях штучно стримувала новаторський пошук художників.

Особливості функцій кіномузики у творчості українських композиторів другої половини XX століття

2024-06-25T14:51:41+03:00

Досліджено особливості функцій музики в кінотворах з точки зору впливів останньої на розвиток культурного та суспільного простору сучасного світу. Висвітлено основні завдання кіномузики другої половини XX століття, напрями і тенденції, за якими розвивалася її еволюція. Обґрунтовано, що зазначені процеси особливо помітно виявили себе саме у цей період й стимулювали увагу не лише практиків, а й теоретиків — дослідників екранних мистецтв, до виявлення функцій кіномузики, її стильових та жанрових особливостей, принципів застосування у кінотворах. Останні тенденції вивчено на основі окремих прикладів — зразків творчості українських композиторів, діяльність яких була пов’язана із розвитком кінематографу в Україні другої половини XX століття, що, на наш погляд, досліджено ще недостатньо. Як результат дослідження встановлено, що домінантною функцією як закадрової, так і внутрішньокадрової музики в кінематографі України другої половини XX сторіччя є взаємодоповнення відеоряду й звуку, а також посилення емоційної складової візуального зображення. Серед важливих принципів використання музики при цьому назвемо послідовність у розкритті головної ідеї екранного твору, продуманість етапів загострення конфлікту та гармонізації загальної сюжетної лінії. Обґрунтовано базові принципи композиторської творчості, здійснювані з метою відповідної реалізації функції музики в кінематографі України другої половини XX століття. Узагальнення набули основні функції музики в українському кінематографі другої половини XX століття, виявлені у діяльності композиторів цього періоду, що дозволило простежити практичну реалізацію моделей взаємодії музики і зображення в кінотворах.

Технологічне мистецтво. Історія поняття та його трактування

2024-06-25T14:56:21+03:00

Місячна одіссея Джеффа Кунса: повернення скульптури постмінімалізму

2024-06-25T14:14:36+03:00

Дворічна епопея з відправлення на Місяць скульптури Джеффа Кунса в експедицію на борту космічного корабля «Odysseus» майже завершилась: модуль із першою у світі авторизованою public sculpture на поверхні іншого позаземного тіла Сонячної системи здійснив посадку, але спіткнувся і перекинувся, увійшовши у фазу сну. Поки невідомо, чи вдасться і якщо так, то коли безпосередньо десантувати скульптуру на поверхню супутника Землі, проте, попри всі перешкоди його негостинних польових умов, проєкт має, крім орбітальної конкістадор-місії, дві інші цілком дієві функціональні частини: наземні колекційні апроксимовані елементи об’єкта, які рекламують ЗМІ, та цифрову NFT site-specific sculpture. Фаховий аналіз доступної інформації дозволів констатувати черговий ресайклінг гештальту скульптурних ідей 1960–1970-х років, відомих у мистецтвознавстві під дефініцією «постмінімалізм», або «системне мистецтво», які були пов’язані з програмами «Art in Public Place» Національної ради з питань мистецтв (National Council on the Arts), та спільної з NASA програми «Space City. USA». А отже прориву у нові обрії квазімодерного пластичного мистецтва на тлі гучної події в дослідженні Космосу не відбулося

Українська сценографія початку XXI століття: алгоритми буття сутнісних сенсів

2024-06-25T14:18:38+03:00

Визначено основні тенденції розвитку української сценографії початку XXI століття, які художники національного театру реалізують у складних контекстах історичних реалій. Авторка аналізує аспекти психологічного переформатування сценографічної еліти країни, переоцінку творчих орієнтирів митців під впливом війни, вміння повноцінно реалізувати власні ідеї у форматах театральних вистав, у просторі виставкових проєктів, форматах інсталяційно-перформативних практик, у станкових роботах, педагогічно-викладацькій діяльності. Проаналізовано цільові та концептуальні характеристики проєктів Марії Левицької, Андрія Александровича-Дочевського, Людмили Нагорної, Сергія та Наталі Ридванецьких, Богдана Поліщука, Інесси Кульчицької, Олега Татаринова, Юлії Заулічної, Олесі Головач, Олени Поліщук та інших. Визначено авторські позиції митців театру у критично важливі моменти української історії; означено образні характеристики інсталяцій учасників проєкту як прояву авторського стилю і феномену мистецької відповіді на російсько-українську війну; проаналізовано особливості творчого розвитку головних учасників мистецьких процесів, їхню роль в еволюції сценографічної культури Україні. Визначено непересічну роль художників театру початку XXI століття як продовжувачів провідних концептів розвитку національної сценографічної школи, у творчих проєктах яких проявляється чітко визначена національна свідомість, що завжди тяжіла до європейських цінностей.

Жанрово-стильові вектори розвитку української фортепіанної музики XX — початку XXI століття

2024-06-25T14:22:31+03:00

Досліджено еволюцію української фортепіанної музики з XX до початку XXI століття, яка є важливою складовою культурно-мистецької спадщини України. Проаналізовано процес змін у жанрово-стильових параметрах фортепіанної музики та їхній вплив на процес формування національної ідентичності, що охоплює як відродження фольклорних традицій, так і впровадження авангардних технік. Особливу увагу приділено взаємодії українських композиторів із глобальними музичними процесами, що сприяло збагаченню музичної мови завдяки інтеграції нових композиторських технік. Також розглядаються культурні та історичні контексти, що впливали на формування стилів та жанрів у періоди авангарду, модернізму та постмодернізму. Дослідження спрямоване на підкреслення важливості постійного оновлення музикознавчих методів для розуміння інноваційних явищ у фортепіанній музиці та їхнього впливу на розвиток музичної культури.

Визначено, що фортепіанна музика XX — початку XXI століття стала значущим індикатором жанрових та стильових трансформацій у музичному мистецтві, ставши основою для новаторських ідей, що пізніше знайшли відображення у камерній та симфонічній музиці. Українська фортепіанна музика відіграла ключову роль у збереженні національних традицій, поєднуючи їх із європейськими впливами. Особливо важливим є прагнення українських композиторів поєднати фольклор та національний мелос із класико-романтичними традиціями, а також їхня здатність адаптуватися до соціальних викликів, відображаючи соціальні зміни та впливаючи на формування нової культурної ідентичності.

Просвітницька діяльність незалежної платформи «Open Opera Ukraine»: нові форми співпраці з українським суспільством

2024-06-25T14:26:34+03:00

Розглянуто просвітницьку діяльність незалежної платформи «Open Opera Ukraine» в аспекті нових форм співпраці мистецької організації з українським суспільством. Незважаючи на те, що в Україні вже до створення «Open Opera Ukraine» існували проєкти, у межах яких популяризувалося історично інформоване (автентичне) виконавство, ця організація першою ініціювала системну працю у зазначеному напрямі, а саме — створення оперних вистав, проведення тематичних концертів та майстер-класів, формування аматорського хору та професійного барокового оркестру, запис альбомів української хорової спадщини тощо. Особливістю платформи «Open Opera Ukraine» є її відкритість у медійному просторі та намагання залучити до участі у власних проєктах людей різного фаху і соціальних груп. Також популяризація старовинного мистецтва сприяє кращому його розумінню та розгерметизовує українське середовище академічної музики. Метою статті є виявити на прикладі діяльності «Open Opera Ukraine» стратегії та механізми впливу мистецьких організацій на суспільні перетворення. Наприкінці статті автор доходить висновку, що мистецька діяльність має вагомий вплив на соціальні зрушення, а послідовна праця мистецьких організацій здатна змінити суспільні уявлення про сутність культурних процесів, погляди на мистецтво минулого тощо. Проєкти незалежної платформи «Open Opera Ukraine» утверджують сучасні практики мистецької репрезентації, а отже сприяють повноцінному розвитку сучасного українського мистецтва та його входженню в західноєвропейський культурний простір завдяки спільним мистецьким цінностям і практикам.

Сторінками творчої спадщини І. Їжакевича у фондах ЦДАМЛМ України

2024-06-25T10:07:57+03:00

Творчу спадщину українського народного художника Івана Сидоровича Їжакевича вивчено через документи, що зберігаються в різних фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (далі — ЦДАМЛМ України), а також через аналіз описів архівних справ та їхнього наповнення, проведення атрибуції ескізів, начерків, що зберігаються у фонді митця. Методологія дослідження включає загальнонаукові методи аналізу, зокрема іконографічний, синтезу, опису, класифікації, порівняння, зіставлення. Спираючись на результати аналізу фондів, зокрема, фонду 58 ЦДАМЛМ України, було зроблено декілька уточнень щодо назв робіт І. Їжакевича, конкретизовано, до яких саме літературних творів письменників України зберігаються ескізи митця, встановлено дати написання деяких нарисів тощо. Перспективи майбутніх досліджень пов’язані з подальшим вивченням художніх творів І. Їжакевича, що зберігаються в музейних фондах України, ілюстрацій у казках, художніх, навчальних виданнях, монументальних розписів, іконопису, портретного живопису з метою внесення уточнень до тих ескізів, начерків, які залишилися невстановленими. Велика творча спадщина художника потребує подальшого дослідження, оскільки й досі не каталогізована, не всі роботи, які зберігаються у фондах ЦДАМЛМ України (не лише І. Їжакевича, а й інших діячів культури, життєвий шлях яких був пов’язаний з художником), було ідентифіковано, не до всіх нарисів та ескізів встановлено дати написання, викликають питання деякі справи щодо логічності віднесення начерків, які нагадують релігійний сюжет, до літературної ілюстрації.

«Хто боїться червоного, жовтого, синього»: про українське абстрактне мистецтво 1960-х

2024-06-25T10:19:42+03:00

Проаналізовано творчі пошуки українських художників 1960-х років у царині абстрактного мистецтва на тлі суспільно-культурних подій часу, що відбилися в особливостях художнього життя. Великий вплив на українських митців мало західне малярство, яке відкрилося їм у роки «відлиги» після десятиліть жорсткого відокремлення від зарубіжного мистецтва в добу сталінізму. Однак особливості сприйняття західного досвіду були обумовлені недостатністю інформації та теоретичного осмислення новітніх течій, через що твори світового мистецтва здебільшого ставали відомими в Україні завдяки виставкам у Москві та репродукціям. Значну роль відіграла тут і двозначність культурної політики в СРСР, де офіційне декларування оновлення мистецтва та права художників на індивідуальне самовиявлення поєднувалися з новим ідеологічним наступом на творчість.

Нових обширів набував державний контроль за мистецтвом, через що авторські пошуки в царині абстрактного малярства були приречені на існування в колі неофіційного мистецтва. У статті розглянуто «кампанію боротьби з абстракціонізмом та західними впливами», яку влада розгорнула на початку 1960-х років, і яка драматично позначилась на окремих творчих долях.

На прикладі художників Львова, Києва, Харкова, Одеси, Ужгорода проаналізовано творчі спрямування в царині малярської абстракції, особливості її авторських версій в Україні. Показово, що звернення до нефігуративного мистецтва переважно залишилося лише епізодом у творчості художників або співіснувало з іншими способами образного висловлювання. Абстрактне мистецтво в Україні загалом мало експериментальний характер, наявність таких творів у мистецтві пізньорадянського часу свідчило про глибоку кризу соцреалістичної доктрини, утвердження індивідуального творчого мислення. Абстрактні твори українських художників 1960-х років — важлива сторінка історії вітчизняного мистецтва

До питання про роль ритму в жанровому кінематографі та кіноавангарді

2024-06-25T10:27:27+03:00

Зроблено спробу окреслити певні принципи та передумови дослідження ролі ритму як засадничого моменту будьякого фільму та різні підходи (авангардистський і масовий) до подолання або, навпаки, фіксації у фільмі даного в суспільному цілому ритму, часто пов’язаному з та вираженому через аспекти ритму промислового виробництва. Окреслені загальні зв’язки між фордизмом та класичним голлівудським кінематографом, так само як і між постфордизмом як економічним вираженням постмодернізму (логіки культури пізнього капіталізму) та «кінематографом ностальгії» 1970-х років. Запропоновано компаративне дослідження підходу до питання ритму в царині кінематографічного авангарду (на прикладі німецького авангардного напряму 1920-х років («абсолютний фільм») та класичного жанрового американського кінематографу. Зроблено спробу пов’язати підхід до ритму кінематографічного наративу у фільмі «Ла Палісіада» (2023, режисер Філіп Сотниченко) з означеними вище моментами історії кіна, розуміючи «Ла Палісіаду» як, одночасно, дослідження ритму та дослідження режимів сприйняття 1990-х років сучасним українським суспільством. Стверджується, що пошуки в царині ритму та ностальгічна спрямованість «Ла Палісіада» можуть бути тісно пов’язаними маніфестаціями одного й того ж глибинного процесу — ностальгії за іншим ритмом суспільного цілого (у випадку загаданого фільму — як 1990-ті роки української історії).

Українська художня спільнота в США наприкінці 1940-х — 1960-х років: соціокультурний портрет

2024-06-25T10:53:45+03:00

Проаналізовано соціокультурний портрет української художньої спільноти — представників образотворчого мистецтва, що активно працювали або розпочали професійну діяльність у США після Другої світової війни (у період з кінця 1940-х і до кінця 1960-х років). Виявлено основні центри їхнього розселення в США, класифіковано належність до різних поколінь та хвиль еміграції. З’ясовано освітній рівень представників спільноти, виокремлено деякі мистецькі школи, в яких українські художники здобували освіту в США, простежено процес професійної адаптації або/та фахової реалізації в еміграції, а також включення в культурницьку діяльність місцевої української діаспори. Мета роботи — визначити основні риси соціокультурного портрету української художньої спільноти в США в означений період. Проблема соціокультурної інтеграції мистців поза межами батьківщини актуалізується у контексті нової хвилі масової еміграції з України, зумовленої російсько-українською війною, а також процесами глобалізації. Стаття вводить в науковий обіг маловідомі матеріали з проблеми; систематизує та узагальнює колективний досвід українських мистців входження в американське соціокультурне середовище; виокремлює деякі характеристики спільноти. Констатовано, що більшість українських мистців середнього покоління, які прибули до США відразу після Другої світової війни, пройшовши складний початковий етап соціальної адаптації, інтегрувалися в американське суспільство. Численна група представників образотворчого мистецтва поєднувала творчість із стабільною роботою в сферах, наближених до основного фаху. Водночас українські мистці не асимілювалися: вони ставали активними діячами української діаспори, створювали українські осередки, та/або брали участь у діяльності численних українських культурних інституцій, зокрема, ОМУА (Об’єднання Мистців Українців в Америці). Натомість молодше покоління українських мистців-емігрантів вже на старті продемонструвало різновекторність соціокультурної діяльності.

Український шоу-бізнес 1990-х: комунікативні моделі, форми презентації

2024-06-25T11:04:14+03:00

Розглянуто становлення та розвиток українського шоу-бізнесу в період 1990-х років. Досліджено комунікативні моделі, які використовували представники мистецьких кіл для презентації себе широкій аудиторії. Проведено аналіз основних форм репрезентації артистів, зокрема, через телебачення, радіо, друковані ЗМІ. Виявлено, що на початку 1990-х років домінували традиційні моделі комунікації, де артист був об’єктом медійного впливу. Проте згодом спостерігається перехід до більш активної суб’єктної позиції виконавців, які самостійно конструювали свій публічний імідж. Наголошено на трансформації масової комунікації в Україні в контексті становлення ринкової економіки та демократичних свобод. Відзначено роль нових медіаплатформ (музичні канали, глянцеві журнали) у формуванні популярності артистів. Результати дослідження свідчать, що в 1990-ті роки відбувся перехід від «зіркової» моделі презентації артистів до більш різноманітних форм самопрезентації. Зокрема, простежено посилення ролі артистів у конструюванні власного іміджу, що співвідноситься з процесами комерціалізації та демократизації медіапростору. Дослідження ґрунтується на комплексному методологічному підході, що поєднує історичний, культурологічний та соціокомунікаційний аналіз. Використано контент-аналіз медіаматеріалів та дискурс-аналіз. Отримані дані можуть бути використані для подальших досліджень трансформацій національної медіасистеми та культурних індустрій. Результати дослідження також можуть становити інтерес для фахівців у галузі масових комунікацій, соціології, культурології, а також для широкого кола читачів, зацікавлених історією української культури.

Феномен новоіспанського бароко: архітектурний аспект

2024-06-25T11:16:20+03:00

Проведено стислий огляд джерельної бази з історії архітектури новоіспанського бароко. Досліджено та подано генезу та спектр наукової думки провідних мексиканських дослідників цього напряму. Побіжно згадано скульптуру як невід’ємно пов’язаний з архітектурою бароко різновид образотворчого мистецтва. Також подано класифікацію модальностей новоіспанського бароко за Мануелем Гонсалесом Гальваном. Автори та їхні праці, наведені в статті, раніше не були відомі українському дослідникові. Жодну із цих праць, на жаль, не перекладено українською мовою. Введено у вітчизняний науковий обіг відомості щодо новоіспанського бароко, його головних дослідників, архітекторів та пам’яток, відкриваючи можливості для подальших мистецтвознавчих, культурологічних розвідок і глибшого вивчення історії архітектури та мистецтва Нової Іспанії доби бароко

Камерна музика XX століття: від тотального контролю до індетермінізму

2024-06-25T11:23:13+03:00

Досліджено зміни, що відбулись в камерно-інструментальній музиці протягом XX століття. Простежено процес зародження та подальшого посилення тенденції делегування композитором виконавцю рішень, що суттєво змінюють процес творення та кінцевий музичний твір. Разом з тим, зазначене вказує на елементи перформативності, такі як і алеаторика, пов’язана з непередбачуваністю, імпровізаційністю у процесі виконання. У межах дослідження зазначеної теми простежено еволюцію від атональності та додекафонії до інтегрального серіалізму й, як реакцію на тотальний детермінізм — поява алеаторики, яка ознаменувала значне оновлення у композиційних техніках і виконавських практиках як реакції на зміни соціокультурних процесів. Аналізуючи праці композиторів Джона Кейджа, П’єра Булеза та Карлгайнца Штокгаузена, а також творчість українських композиторів, здійснено спробу знайти взаємозв’язок зазначених процесів з філософськими та естетичними концепціями середини XX століття. Таким чином, засвідчено зміну у комунікативних механізмах взаємодії між композитором, виконавцем та слухачем у з перерозподілом функцій у процесі формування кінцевого музичного твору